Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“ НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОП АД 2009 17 12 листопада 1991. Філядельфія. Розкішна дівчинка! Чорні дуже живі оченятка, довге до рамен каштанове волос с ячко. Прийшли вчора на дві години... Поволеньки знайомились наново з внучкою дідо і баба. Ні разу не плакала, хоч спочатку весь час шукала за мамою. Говорить вона кіль ка слів: “мама, л'ямпа”. Знає і кілька слів по еспанському - на капці, напр. казала "запатас". Дуже добре тримається на ногах – бігала по цілій хаті, заглядаючи до кухні, до бічної кімнатки. Тричі без жодної принуки зробила акробатичну штуку – з головою на килимі... 12 травня 1992. Філядельфія. Мої внучата Іванко та Стефанко (з батьками, очевидно) приїхали вчора до мене на PENN. Я взяла собі двогодинну перерву, пішла з ними на полуденок до Faculty Club і на прохід по нашому кемпусі. Максимові цікаво було п оглянути, як роз - будувався університет, від коли він був тут сту - дентом, та й показати Уляні пам'ятні місця. Діти були раді, що зустрілися з бабою і все для них було нове і цікаве. Кмітливий Іванко зразу звернув увагу на два комп'ютери в моєму бюрі, Стефка зацікавила буд ова нового будинку біб - ліотеки ( с талева структура на п'ять поверхів уже стоїть... – по сталевих поперечках високо угорі часом ходять люди, аж дивитися страшно! Тяжка це і рисковна робота і вимагає вона від робітника не тільки сили й витримки , але й відваги!) 18 листопада 1992. Філядельфія . Іванко і Стефанко подиктували вчора Максимові листа до баби по E - mail. Мала я з того велику радість – Максим записав так як діти говорять, слово в слово, і це має посмак автентичності. Надру - кувала собі і сховаю на пам'ятку. 28 грудня 1992. Торонто. Іванко мигикає собі під ніс якусь пісеньку, наслідуючи навгад якийсь англомовний текст, де повторяється слово "сак - софон". Я питаюся: “Чи ти знаєш, Іванку, що та - ке саксофон?” А Іванко: "Саксофон – це такий ін с тру мент, що на ньому грає президент Клінтон!" 18 лютого 1993. Лос Анджелес. Марко виїхав по мене з Ніною. Вона в авті трохи заснула і він, щоб дати змогу їй виспатися, поїздив ще по місту гарними алеями понад пляж, що їх я пам'ятаю з моїх попередніх приї здів до Санта Моніка...... З дитиною цілий день є молода мексиканська жінка Силвія – але не сама. Вона тількищо народила дитину, отже приходить опікуватись Ніною разом із своєю новонародженою донечкою. Вчора тут навіть був також її синок – школяр, учень 6 - ої кляси, Цезар та й чоловік Силвії, що займається їхнім городом... Малий Цезар у цій родині – єдина особа, яка володіє англійською мовою, отже вчора він служив нам за перекладача і посередника. Силвія дуже тепло відноситься до Ніни, а в антрактах трохи прибирає хату. Але вона надто маломовна (може в моїй присутності) – і говорить по - еспанському скороговіркою. Добре було б, думаю, якби це була інтелігентна жінка, яка свідомо робила б намагання вчи ти дитину еспанської мови, а так , то це відбувається аж надто припадково. Залишає воно слід також на українській мові: Ніна знає багато слів, навіть піс еньок і казок, але говорить і п о - українському ще трохи невиразно. Дитина дуже кохана і приємна, вчора м и з нею і казки читали, і казки видумували, і бавилися м'ячем, і маршували довкола стола до музики... 24 лютого 1993. Лос Анджелес. Дитина, думаю, від мо го побут у скористала. Вона може і вміє досить добре говорити по - українському. Але це треба вправ ляти . К оли я звернула їй увагу, мовляв, треба казати "Ніна прийшла", а не "Ніна прийшов", Марко на мене накинувся: не треба, вона знає. Ну, на щастя, я мала змогу досить багато бути з дитиною сама, або сама і з Силвією, мексиканською її нянькою. І під кінець мог о побуту Ніна вже не тільки "знала", але й говорила, що "тато їхав, дідо їхав, Матійко їхав, заяць їхав, а Ніна їхала, мама їхала, баба їхала, киця їхала." Все це у формі забави. Уява в дитини працює першорядно: ми з нею не тільки читали казочку про пана К оцького (знаменитий віршований переспів Ігоря Качуровського...), але й переповідали її собі взаїмно, та й робили інсценізації з наявними в хаті м ’ якими звірятками. А крім того ми будували поїзд, видумували казку про те, як Іванко і Стефанко посилають Ніні до Лос Анджелесу поїздом снігового діда, а що перший стопився, то другого посилають в охолоджуваному вагоні і Ніна його, отримавши, запаковує в холодильник. (Це їй так подобалося, що я мусіла те саме розповідати ще і ще)... ( Далі б у де. )
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
