Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“ НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОП АД 2009 17 12 листопада 1991. Філядельфія. Розкішна дівчинка! Чорні дуже живі оченятка, довге до рамен каштанове волос с ячко. Прийшли вчора на дві години... Поволеньки знайомились наново з внучкою дідо і баба. Ні разу не плакала, хоч спочатку весь час шукала за мамою. Говорить вона кіль ка слів: “мама, л'ямпа”. Знає і кілька слів по еспанському - на капці, напр. казала "запатас". Дуже добре тримається на ногах – бігала по цілій хаті, заглядаючи до кухні, до бічної кімнатки. Тричі без жодної принуки зробила акробатичну штуку – з головою на килимі... 12 травня 1992. Філядельфія. Мої внучата Іванко та Стефанко (з батьками, очевидно) приїхали вчора до мене на PENN. Я взяла собі двогодинну перерву, пішла з ними на полуденок до Faculty Club і на прохід по нашому кемпусі. Максимові цікаво було п оглянути, як роз - будувався університет, від коли він був тут сту - дентом, та й показати Уляні пам'ятні місця. Діти були раді, що зустрілися з бабою і все для них було нове і цікаве. Кмітливий Іванко зразу звернув увагу на два комп'ютери в моєму бюрі, Стефка зацікавила буд ова нового будинку біб - ліотеки ( с талева структура на п'ять поверхів уже стоїть... – по сталевих поперечках високо угорі часом ходять люди, аж дивитися страшно! Тяжка це і рисковна робота і вимагає вона від робітника не тільки сили й витримки , але й відваги!) 18 листопада 1992. Філядельфія . Іванко і Стефанко подиктували вчора Максимові листа до баби по E - mail. Мала я з того велику радість – Максим записав так як діти говорять, слово в слово, і це має посмак автентичності. Надру - кувала собі і сховаю на пам'ятку. 28 грудня 1992. Торонто. Іванко мигикає собі під ніс якусь пісеньку, наслідуючи навгад якийсь англомовний текст, де повторяється слово "сак - софон". Я питаюся: “Чи ти знаєш, Іванку, що та - ке саксофон?” А Іванко: "Саксофон – це такий ін с тру мент, що на ньому грає президент Клінтон!" 18 лютого 1993. Лос Анджелес. Марко виїхав по мене з Ніною. Вона в авті трохи заснула і він, щоб дати змогу їй виспатися, поїздив ще по місту гарними алеями понад пляж, що їх я пам'ятаю з моїх попередніх приї здів до Санта Моніка...... З дитиною цілий день є молода мексиканська жінка Силвія – але не сама. Вона тількищо народила дитину, отже приходить опікуватись Ніною разом із своєю новонародженою донечкою. Вчора тут навіть був також її синок – школяр, учень 6 - ої кляси, Цезар та й чоловік Силвії, що займається їхнім городом... Малий Цезар у цій родині – єдина особа, яка володіє англійською мовою, отже вчора він служив нам за перекладача і посередника. Силвія дуже тепло відноситься до Ніни, а в антрактах трохи прибирає хату. Але вона надто маломовна (може в моїй присутності) – і говорить по - еспанському скороговіркою. Добре було б, думаю, якби це була інтелігентна жінка, яка свідомо робила б намагання вчи ти дитину еспанської мови, а так , то це відбувається аж надто припадково. Залишає воно слід також на українській мові: Ніна знає багато слів, навіть піс еньок і казок, але говорить і п о - українському ще трохи невиразно. Дитина дуже кохана і приємна, вчора м и з нею і казки читали, і казки видумували, і бавилися м'ячем, і маршували довкола стола до музики... 24 лютого 1993. Лос Анджелес. Дитина, думаю, від мо го побут у скористала. Вона може і вміє досить добре говорити по - українському. Але це треба вправ ляти . К оли я звернула їй увагу, мовляв, треба казати "Ніна прийшла", а не "Ніна прийшов", Марко на мене накинувся: не треба, вона знає. Ну, на щастя, я мала змогу досить багато бути з дитиною сама, або сама і з Силвією, мексиканською її нянькою. І під кінець мог о побуту Ніна вже не тільки "знала", але й говорила, що "тато їхав, дідо їхав, Матійко їхав, заяць їхав, а Ніна їхала, мама їхала, баба їхала, киця їхала." Все це у формі забави. Уява в дитини працює першорядно: ми з нею не тільки читали казочку про пана К оцького (знаменитий віршований переспів Ігоря Качуровського...), але й переповідали її собі взаїмно, та й робили інсценізації з наявними в хаті м ’ якими звірятками. А крім того ми будували поїзд, видумували казку про те, як Іванко і Стефанко посилають Ніні до Лос Анджелесу поїздом снігового діда, а що перший стопився, то другого посилають в охолоджуваному вагоні і Ніна його, отримавши, запаковує в холодильник. (Це їй так подобалося, що я мусіла те саме розповідати ще і ще)... ( Далі б у де. )
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
