Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
бистроумною, проворною дитиною, не раз дуже здібною, і звичайно ставав пильним учнем, який любив школу, бо, там пані вчителька така добра”... А були також матері, які, пам’ятаючи своє дитинство, коли їх били в школі прутом і лінійкою, просили: „А мого хлопця, прошу пані, не бийте, бо він дуже боїться”. І їм вона знову відповідала, що в добрій школі не б ’ють, тільки вчать. І знову з ’єднувала собі ще одне мале, несміливе дитяче серце. Це було давно. Школи, в яких вона вчила, залишилися далеко за морем. Якщо вони ще існують, то в них вчаться вже внуки її колишніх школяриків. І, думаючи про це, серце старої вчительки турбується: як там тепер на рідній землі вчать дітей у школах? Вчать їх, що немає Бога і все добро і щастя походить від комуністичної партії? Обманюють і затруюють дитячі серця. А як представляються справи тут? - приходила інша думка. У місті, в якому вона живе, є, Богу дякувати, чимало української дітвори. Як в неділю після Служби Божої висипляться роєм з церкви - аж мило глянути! Здорові, рослі, гарні личка, розсміяні оченята. Проворні й меткі, - кажуть, що й здібніші, як колись їхні ровесники вдома. Велику надію на цю дітвору покладають. Та коли заговорить, то здебільша не матірньою, а тутешньою мовою. Ой, як часто це чує стара вчителька! Тоді стає їй дуже сумно. - Чому воно так? - дивується мовчки. - Невже ж у молодому віці трудно вивчити мову та ще й мову батьків? З довголітнього досвіду відомо, що дитячий ум - незаписана карта, якій легко щонебудь присвоїти. Недаром постала приповідка: „Чого Івась не навчився, того Іван не зможе”... Усього-навсього чверть століття як батьки опинилися на чужині, а вже мова забувається. І вибач ливе серце старої вчительки, яка багато у житті виправдовувала, не може з цим погодитися. Довкола багато невідрадного. Ось, ще не так то давно, українські родини жили близько одні одних суцільною громадою. Та коли середмістя зайняли мурини, вони розпорошилися один цем поза містом. Опустошіли придбані громадські будинки, у яких вони гуртувалися. Зосталися ті будинки поміж занедбаними, напівзнищеними муринськими хатами, як болюче свідоцтво нестійкости теперішніх часів. Так само, як її власна хатина, що стала наче острівцем серед муринського моря. Тим, що питали її, чому не тікає як інші з „чорної дільниці”, відповідала: Куди і з чим я на старість піду, коли ввесь мій емігрантський дорібок вкладений у цей клаптик землі і цю хату? А втім - нові сусіди - також люди. Так, люди, але зовсім інші, як ми. І стара вчителька, яка ціле життя вірила в закон справедливости, згодом про це перекона лася. Коли вона виходила перед хату, прибігали до неї нераз муринчата. Її добротливі очі не відверталися від чорних облич і африканського волосся. Навпаки, вона відносилася до них ласкаво і сердечно, з дрібкою співчуття. Ці чорні діти були здебільша безбатченками, у них тільки були матері, які малощо знали про виховання дитини. Вона розмовляла з ними, повчала, обдаровувала дрібними ласощами - Діти є дітьми - говорила - не Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
