Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МОВО РІДНА... Ніна ВІРЧЕНКО ПРО ЗАБОРОНУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (XVII - XX ст.) (Продовження) У світовій історії жодна мова не зазнала такого страшного нищення від сусідів, як українська. Про це свідчить низка документів, що були прийняті з боку царської Росії, Польщі, Австро-Угорщини, Румунії і більшовиків-комуністів. Наводимо деякі історичні факти не заради звинувачення когось, а заради правди, що слугуватиме уроком українському народові у майбутньому. 1808 р. Закриття „Студіум рутенум” - ук раїнського відділення Львівського університету. 1817 р. Запровадження польської мови в усіх народних школах Східної Галичини. 1833 р. Московські солдати за наказом з Пе тербурга в один і той же день конфіскували з усіх мечетей Криму документи, книги, історичні ману скрипти татарською, турецькою та арабською мовами, серед яких було багато матеріялів про відносини Руси-України з південними народами. Конфісковані писемні джерела було спалено. 1834 р. Заснування Київського універси тету з метою так званої русифікації „Юго- Западного края”. 1839 р. Ліквідація української греко-като- лицької Церкви на окупованій Росією Правобе режній Україні. Сотні християн і значну кіль кість священиків було вбито, а 593-ох із них заслано до Сибіру. 1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського братства і наказ цензорам суворо стежити за українськими письменниками, „не давая переве- са любви к родине над любовью к отечеству”. 1853 р. Спотворено видання „Літопису” Граб’янки. 1859 р. Міністерством віросповідання та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині кириличну абетку замінено латин ською. 1862 р. Закриття на Наддніпрянщині без платних недільних українських шкіл для дорос лих. Припинено видання українського літератур ного та науково-політичного журналу „Основа”. 1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва про забо рону видання підручників, літератури та книг релігійного змісту українською мовою, якої „не бьіло и нет и бьіть не может”. 1864 р. Прийняття в Росії Статуту про початкову школу, за яким навчання має прова дитись виключно російською мовою. 1869 р. Запровадження польської мови як офіційної в закладах освіти й адміністрації Схід ної Галичини. Закон, згідно з яким чиновникам усіх відомств у Російській імперії призначалася значна доплата за русифікацію. 1870 р. Роз’яснення міністра освіти Росії Д. Толстого про те, що кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечно повинно бути “зро сійщення”. 1874 р. В Росії запроваджено статут про початкові народні школи, в якому підтверджено, що навчання має провадитись лише російською мовою. 1876 р. Імператор Олександр II видав Емський указ про заборону ввозити до Росії будь-які книжки і брошури, написані „малоро сійським наріччям”, друкувати оригінальні тво ри та перекладати українською мовою, влашто вувати сценічні вистави, друкувати українські тексти до нот і виконувати україномовні музичні твори. Указ про зобов’язання „прийняти як загальне правило”, щоб в Україні призначалися вчителі-московити, а українців спроваджувати на учительську роботу до Петербурзького, Ка занського й Оренбурзького округів. Це „загальне правило”, по суті, діяло і за радянської влади - аж до проголошення Україною незалежности в 1991 р. Як наслідок, більше ніж за 100 років з України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну „відряджено” стільки ж росіян. 1876-1880 pp. Українських учених та педа гогів М. Драгоманова, П. Житецького та бага тьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П. Лободоцького - лише за
Page load link
Go to Top