Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
розвідки. Насправді все написане бачиться мені дуже цілісним. Моїм віршам небезпідставно „за кидали” епічність, у моїй прозі багато поетичних рис (не плутати з нарочитою „красивістю” чи патетичним багатослів’ям). Якщо на те пішло, то не відокремлюю і дитячої літератури від „дорослої-”. Де та лінія, котра визначає межу між дитинством і дорос лістю в кожній людині? В моїй першій книжці поезій дуже багато „дитячого”, але ніхто не нази вав „Бузкових зошитів” літературою для дітей. І навпаки, в „Домовичкові з палітрою” та казках „Півтора бажання” не лише немає „дитячого” „сюсюкання”, а й дуже багато прагматизму, іронії та інших симптомів дорослого буття (не кажу вже про кохання, без якого дитяча казка — не казка!). О. JL: Якими Ви бачите своїх читачів? Чи уявляєте Ви їх? М. П.: Не проводжу різниці між собою і читачем. Точніше, так: пишу, як для себе, пишу те, що хотіла б прочитати як читач. Хоча, коли текст ще тільки твориться, у кожному потенцій ному читачеві готова побачити і вдячно сприйня ти ще й критика, порадника й рецензента: намагаюсь враховувати зауваження навіть щодо найдрібніших, в тім числі й побутових деталей. Дуже дослухаюсь, хоч і дуже боюсь, думок справжніх героїв моїх творів. Прагну, щоб мої дорогі „прототипи” „вірили” в усе написане про них: разом з усіма художніми домислами й нарочитими ходами. О. Л.: Ваша книга „Русалонька із 7-в або прокляття роду Кулаківських" здобула наго роду конкурсу „Коронація Слова". Чи впли нуло це на подальшу Вашу творчість? Щось змінилося? М. П.: А й справді, тільки щойно подумала про те, що таки — змінилося. Коротко цю зміну означила б так: із рейок „Перемога в конкурсі — Премія (часто дуже символічна) — Книжка” мій „літературний вагончик” зненацька перекочував на колію „Угода з видавництвом — Гонорар (теж часто не надто високий, але ж суть не в ньому) — Книжка”. Безперечно, друге — річ надійніша й перспективніша. О. JL: У чому секрет успіху, адже Ви не раз перемагали у літературних конкурсах? М. П.: Річ у тім, що сьогодні дуже мало шансів заявити про себе іншим способом. Так і перебивалась би сільська школярка окремими публікаціями у газетках, поки зовсім би цього не покинула, якби не трапився на її шляху міжна родний конкурс „Гранослов” та не видав її „Буз кових зошитів”. Так би й стала та перша поетична збірка останньою, якби конкурс „Привітання жит тя” не дав поштовху до видання „Чар-папороті”, якби „Смолоскип” не допоміг вийти обом дитя чим книжкам, а друга перемога у „Гранослові” (це вже після неї в умовах конкурсу з’явився пункт про заборону брати участь торішнім пере можцям) — оповіданням „Як дожити до ста”. Чи помітила б коли-небудь мою „Русалоньку...” він ницька „Теза”, якби не конкурс „Коронація слова” тощо?.. Інакше — як? Видавати книжку своїм коштом — немає змоги, чекати пропозицій від видавців можуть хіба „маститі”. Решті лиша ються конкурси. І добре, що вони є. О. JI: Ви - матуся і дружина. Як допо магає Вам родина? Чи читають доньки Ваші казки? Як ставляться однолітки до дітей зна менитої письменниці? М. П.: Моя родина головним чином і спричинилась до мого „письменства”. Першим схильність до нього помітив золотий незабутній тато Степан Павленко. Здається, всерйоз він узяв ся за мене, коли я була в класі десятому- одинадцятому. Чи від того, що він якраз став учителювати в нашому класі й читати мої учнів ські твори, чи то в суспільстві почались певні де мократичні процеси (Україна вже стояла на поро зі незалежности) і з’явились нові літконкурси та надії... Певну частину моїх творінь різко „браку вав”, але решту здебільшого оцінював дуже висо ко і вимагав ще більшого. Навіть тепер, коли, на моє превелике горе, він так несправедливо рано відійшов у вічність, залишивши зі свого власного багатого доробку виданою тільки одну посмертну збірку „Вічність така коротка” (2004), завжди приміряю до кожного свіжого тексту татове рент генівське бачення — уже з тієї спритної і спраглої на гарних людей вічности. Хоч, звісно, страшенно бракує його порад і відгуків. Поступово він „перетягнув” мої „малярські” інтереси до літератури. Мамі ж (теж, до речі, талановитій авторці різножанрової книжки „Мальви на причілку” (2007), зокрема й унікаль ної „Абетки-Ярмарку”, в якій кожнісіньке слово починається з однієї і тієї ж літери, причому — вмотивовано і природно) не зосталось іншого, як долучитись до мовного шліфування моїх „тво рінь”. Між іншим, у мами, хоч вона, як і тато, — „простий” сільський учитель, — теж неабияке
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
