Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
розвідки. Насправді все написане бачиться мені дуже цілісним. Моїм віршам небезпідставно „за кидали” епічність, у моїй прозі багато поетичних рис (не плутати з нарочитою „красивістю” чи патетичним багатослів’ям). Якщо на те пішло, то не відокремлюю і дитячої літератури від „дорослої-”. Де та лінія, котра визначає межу між дитинством і дорос лістю в кожній людині? В моїй першій книжці поезій дуже багато „дитячого”, але ніхто не нази вав „Бузкових зошитів” літературою для дітей. І навпаки, в „Домовичкові з палітрою” та казках „Півтора бажання” не лише немає „дитячого” „сюсюкання”, а й дуже багато прагматизму, іронії та інших симптомів дорослого буття (не кажу вже про кохання, без якого дитяча казка — не казка!). О. JL: Якими Ви бачите своїх читачів? Чи уявляєте Ви їх? М. П.: Не проводжу різниці між собою і читачем. Точніше, так: пишу, як для себе, пишу те, що хотіла б прочитати як читач. Хоча, коли текст ще тільки твориться, у кожному потенцій ному читачеві готова побачити і вдячно сприйня ти ще й критика, порадника й рецензента: намагаюсь враховувати зауваження навіть щодо найдрібніших, в тім числі й побутових деталей. Дуже дослухаюсь, хоч і дуже боюсь, думок справжніх героїв моїх творів. Прагну, щоб мої дорогі „прототипи” „вірили” в усе написане про них: разом з усіма художніми домислами й нарочитими ходами. О. Л.: Ваша книга „Русалонька із 7-в або прокляття роду Кулаківських" здобула наго роду конкурсу „Коронація Слова". Чи впли нуло це на подальшу Вашу творчість? Щось змінилося? М. П.: А й справді, тільки щойно подумала про те, що таки — змінилося. Коротко цю зміну означила б так: із рейок „Перемога в конкурсі — Премія (часто дуже символічна) — Книжка” мій „літературний вагончик” зненацька перекочував на колію „Угода з видавництвом — Гонорар (теж часто не надто високий, але ж суть не в ньому) — Книжка”. Безперечно, друге — річ надійніша й перспективніша. О. JL: У чому секрет успіху, адже Ви не раз перемагали у літературних конкурсах? М. П.: Річ у тім, що сьогодні дуже мало шансів заявити про себе іншим способом. Так і перебивалась би сільська школярка окремими публікаціями у газетках, поки зовсім би цього не покинула, якби не трапився на її шляху міжна родний конкурс „Гранослов” та не видав її „Буз кових зошитів”. Так би й стала та перша поетична збірка останньою, якби конкурс „Привітання жит тя” не дав поштовху до видання „Чар-папороті”, якби „Смолоскип” не допоміг вийти обом дитя чим книжкам, а друга перемога у „Гранослові” (це вже після неї в умовах конкурсу з’явився пункт про заборону брати участь торішнім пере можцям) — оповіданням „Як дожити до ста”. Чи помітила б коли-небудь мою „Русалоньку...” він ницька „Теза”, якби не конкурс „Коронація слова” тощо?.. Інакше — як? Видавати книжку своїм коштом — немає змоги, чекати пропозицій від видавців можуть хіба „маститі”. Решті лиша ються конкурси. І добре, що вони є. О. JI: Ви - матуся і дружина. Як допо магає Вам родина? Чи читають доньки Ваші казки? Як ставляться однолітки до дітей зна менитої письменниці? М. П.: Моя родина головним чином і спричинилась до мого „письменства”. Першим схильність до нього помітив золотий незабутній тато Степан Павленко. Здається, всерйоз він узяв ся за мене, коли я була в класі десятому- одинадцятому. Чи від того, що він якраз став учителювати в нашому класі й читати мої учнів ські твори, чи то в суспільстві почались певні де мократичні процеси (Україна вже стояла на поро зі незалежности) і з’явились нові літконкурси та надії... Певну частину моїх творінь різко „браку вав”, але решту здебільшого оцінював дуже висо ко і вимагав ще більшого. Навіть тепер, коли, на моє превелике горе, він так несправедливо рано відійшов у вічність, залишивши зі свого власного багатого доробку виданою тільки одну посмертну збірку „Вічність така коротка” (2004), завжди приміряю до кожного свіжого тексту татове рент генівське бачення — уже з тієї спритної і спраглої на гарних людей вічности. Хоч, звісно, страшенно бракує його порад і відгуків. Поступово він „перетягнув” мої „малярські” інтереси до літератури. Мамі ж (теж, до речі, талановитій авторці різножанрової книжки „Мальви на причілку” (2007), зокрема й унікаль ної „Абетки-Ярмарку”, в якій кожнісіньке слово починається з однієї і тієї ж літери, причому — вмотивовано і природно) не зосталось іншого, як долучитись до мовного шліфування моїх „тво рінь”. Між іншим, у мами, хоч вона, як і тато, — „простий” сільський учитель, — теж неабияке
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
