Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРИНИНЕ ЗАЙМИЩЕ: її СТИЛЬ - її ДИХАННЯ Інтерв ’ю з відомою українською письменницею Мариною Павленко Павленко Марина народилася на Львівщині в родині вчителів. Дитинство її минуло на рідній для батьків Черкащині. Там же і закінчила Уманський державний педагогічний інститут (нині універси тет) ім. Павла Тичини. Після кількох років учителювання стає у ньому викладачем. Кандидат педаго гічних наук, доцент. Лавреат більше десятка всеукраїнських і міжнародних літературних конкурсів. Лавреат літературної премії „Благовіст”, недержавної українсько-німецької премії імені Олеся Гончара й літературної премії імені Михайла Чабанівського. Член Національної Спілки письменників України. О. Л.: Пані Марино, коли Ви розпочали писати? Чи пам'ятаєте перший твір і що на дихнуло на нього? М. П.: Писати почала, відколи себе пам’я таю. Мабуть, разом із малюванням, яке теж дуже любила. Стала школяркою — писала всякі вір- шенята-казченята і щедро мережила їх малюн ками в звичайних зошитах у косу лінійку. Досі перед очима одна з таких саморобних сторінок: намальовано танцюючих кухарів і вірш: „Борщ кипить, ніхто не бачить, бо на кухні гопки ска чуть...” (і т. ін.). Усі ті зошити регулярно виноси лись батьками на горище: ніхто не сприймав усерйоз моїх захоплень, бо вже і татові, і мамині літературні амбіції встигли зазнати розчарувань, навіщо це ще й доньці? А листи, писані батькам... із „країни Втікляндії” над Попівським ставком (я потім „задіяла” їх у книжці „Домовичок з паліт рою”)!.. Поштовхом до написання збірки „Півто ра бажання” („Казок з Ялосоветиної скрині”) теж став ненароком знайдений мій „творчий” зошит за третій клас: у ньому, серед інших, була й оповідь про Ялосовету і її волелюбних вихованок. Мені пощастило: і цей рукопис, як і попередній „Домовичок...”, спочатку виграв у літконкурсі видавництва „Смолоскип”, завдяки чому видався окремою книжкою, а тепер — з новими ілюстра ціями й у новому форматі — перевиданий ново- створеним і перспективним видавництвом „Грані- Т”. Зрештою, і друкована в „Кальміюсі” моя по- вістинка „Де твої білі банти? (Щоденник правиль ної третьокласниці)” — теж із тих часів. О. Л.: Ви, окрім того що пишете книги, ще й ілюструєте їх? Чи десь навчалися малю вати? У Вас хтось малював у родині? М. П.: На жаль, я не художник-професіо- нал, але малюю — наполегливо й палко — з ди тинства. Передалося це мені від мами і її батька, мого улюбленого дідуся Петра. Ще не знала, що олівець береться у праву руку (тому досі малюю лівою), а вже вимагала від мами: „Намалюй мені гусці коліна Не такі!.. Не такі!..” Заспокоїлась аж тоді, коли мама зобразила гуску на хвилях: колі на, мовляв, сховані у воді (як не згадати захова ного в коробці баранця з ’’Маленького принца”?). Змалку мріяла стати ілюстратором. Мабуть, мені таки пощастило, бо, не будучи професіоналом, я все ж ілюструвала „Абетку” Миколи Щербака. О. Л.: Як би Ви визначили жанри, за яки ми працюєте? М. П.: На перший погляд може видатись, що в мене дуже багато „жанрового розмаїття”. Атож, починала з поезії (а там і верлібри, й кла сичні форми, й „курйозні” вірші, й „мікропоеми” тощо). Потрохи перейшла до прози: маю і но велки, й повістини, й „щоденниковий” жанр, і спроби роману. Є навіть кілька п’єс, не кажу вже про науково-публіцистичні чи літературознавчі Ми познайомилися з Мариною Павленко вісім років тому. Тоді я лише вступила до Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини і, будучи студенткою філологічного факультету, старанно відвідувала лекції та практичні заняття. У той час і на тому курсі Марина Павленко вела практичні заняття з української літератури — не просто вела, а закохувала нас, ще зовсім незрілих молодих людей, у світ слова. І те їй вдавалося (та й вдається і сьогодні). Адже саме завдяки її добрим порадам безліч талановитих студентів розпочали писати прозу та поезію. Марина Павленко для багатьох стала вчите лем, взірцем і порадником. Але чи могла я тоді подумати, що мене навчала не тільки гарна викладачка, порядна людина, прекрасна жінка, а й справжня письменниця? Письменниця з великої літери! Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
