Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ливо прислухалися, як виє вітер, немов хтось плаче й голосить. Найменша трилітня Софійка не видержала й почала хлипати. На щастя, в ту хвилину ввійшла до кімнати сестра й загадала дітям мити руки та приготуватися до вечері. Поява сестри прогнала весь страх, і діти з радісним гомоном побігли до умивальні. Нарешті закінчилися всі приготування. Сестри запровадили дітей до їдальні й посадили за стіл. Урочистий настрій стримував від розмов. Діти вечеряли й нетерпляче чекали на ще одну несподіванку. І ось по вечері перейшли всі до суміжної кімнати, де стояла пишно прибрана ялинка, осяяна різнокольоровими світла- ми. Ш ироко розплющеними очима дивилися діти на ялинку, кожній хотілося підійти ближче та бодай доторкнутися до неї, але сестри сказали, що спершу треба заколядувати. Залунала велична й прегарна коляда „Бог предвічний народився”. Потім сестри почали оповідати про народження Ісуса Христа. Діти жадібно ловили кожне слово. Нараз із кухні долинув якийсь невиразний шум і оклики. Іншим разом діти не видержали б і побігли б довідатися, але тепер, захоплені та зворушені оповіданням, майже не звернули на це уваги. Тільки сестра виглянула до кухні. А в кухні справді нова радість стала!.. Ш укаючи рідної дитини, загубленої під час від ступу більшовицької армії, примандрувала одна мати зі ст. Бобринської на Київщині аж до Перемишля. Тут довідалася, що при вулиці Снігурського є дитячий будинок, а в ньому сироти й загублені діти. Бідна мати довго блукала вулицями чужого міста. На щастя, трапився якийсь добрий вояк і запровадив її до самого будинку. Змучена й безсила від голоду, вона довго стукала до дверей і просила впустити її, але хуртовина немов навмисне заглушувала її голос. Нарешті у будинку почули її і впустили до кухні. Коли жінка трохи обсушилася й обігрілася, розповіла, що шукає п ’ятилітню донечку Таню, загублену під час війни. Сестри переглянулися, у будинку справді була п ’ятилітня Таня, яку батьки загубили у 1941 р. Коли про це сказали жінці, вона з радости заплакала і, плачучи сльозами радости, безупинно промовляла: - Дякую Тобі, милосердний Боже, що допоміг мені знайти дитину! Сестра Ярослава повернулася до дітей і, нашвидку закінчивши оповідання, запитала Таню, чи хотіла б вона побачити свою маму. Таня широко розплющила оченята і не знала, що відповісти. Сестра запитала ще раз. Таня почала хлипати. У ту хвилину до кімнати увійшла жінка і з радісним окликом кинулась до Тані. Зі сльозами радости мати цілувала і пригортала донечку до серця. Таня розгубилася й не знала, що робити, чи радіти, чи плакати. Діти стояли, мов зачаровані - жодного звуку, жодного запитання. Всі дивилися на Таню й її маму. Щ ойно згодом несміливо поодинці почали підходити ближче, щоб бодай рукою доторкнутися до вимріяної мами... Спраглі материнської ласки й тепла, вони тулилися до жінки й заздрісно дивилися, як вона голубила й цілувала Таню. Невідомо, як довго тривала б ця зворушлива зустріч, коли б сестра не нагадала, що час лягати спати. Діти з незаспокоєною тугою почали питати: - А коли моя мама прийде? Сестра відповідала, що вночі під час сну напевно прийде мама до кожної дитини. - Чи прийде справжня мама, як Танина? - знову посипалися питання дітей. - Бог добрий, у Нього все можливе, - відповіла сестра. Діти задовольнилися такою відповіддю й пішли спати. Лежачи в ліжечках, вони ще довго перешіптувалися й уявляли собі, як уночі прийде мама. Нареш ті сон ухопив сиріток у міцні обійми й переніс їх у царство чарівних мрій.
Page load link
Go to Top