Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ливо прислухалися, як виє вітер, немов хтось плаче й голосить. Найменша трилітня Софійка не видержала й почала хлипати. На щастя, в ту хвилину ввійшла до кімнати сестра й загадала дітям мити руки та приготуватися до вечері. Поява сестри прогнала весь страх, і діти з радісним гомоном побігли до умивальні. Нарешті закінчилися всі приготування. Сестри запровадили дітей до їдальні й посадили за стіл. Урочистий настрій стримував від розмов. Діти вечеряли й нетерпляче чекали на ще одну несподіванку. І ось по вечері перейшли всі до суміжної кімнати, де стояла пишно прибрана ялинка, осяяна різнокольоровими світла- ми. Ш ироко розплющеними очима дивилися діти на ялинку, кожній хотілося підійти ближче та бодай доторкнутися до неї, але сестри сказали, що спершу треба заколядувати. Залунала велична й прегарна коляда „Бог предвічний народився”. Потім сестри почали оповідати про народження Ісуса Христа. Діти жадібно ловили кожне слово. Нараз із кухні долинув якийсь невиразний шум і оклики. Іншим разом діти не видержали б і побігли б довідатися, але тепер, захоплені та зворушені оповіданням, майже не звернули на це уваги. Тільки сестра виглянула до кухні. А в кухні справді нова радість стала!.. Ш укаючи рідної дитини, загубленої під час від ступу більшовицької армії, примандрувала одна мати зі ст. Бобринської на Київщині аж до Перемишля. Тут довідалася, що при вулиці Снігурського є дитячий будинок, а в ньому сироти й загублені діти. Бідна мати довго блукала вулицями чужого міста. На щастя, трапився якийсь добрий вояк і запровадив її до самого будинку. Змучена й безсила від голоду, вона довго стукала до дверей і просила впустити її, але хуртовина немов навмисне заглушувала її голос. Нарешті у будинку почули її і впустили до кухні. Коли жінка трохи обсушилася й обігрілася, розповіла, що шукає п ’ятилітню донечку Таню, загублену під час війни. Сестри переглянулися, у будинку справді була п ’ятилітня Таня, яку батьки загубили у 1941 р. Коли про це сказали жінці, вона з радости заплакала і, плачучи сльозами радости, безупинно промовляла: - Дякую Тобі, милосердний Боже, що допоміг мені знайти дитину! Сестра Ярослава повернулася до дітей і, нашвидку закінчивши оповідання, запитала Таню, чи хотіла б вона побачити свою маму. Таня широко розплющила оченята і не знала, що відповісти. Сестра запитала ще раз. Таня почала хлипати. У ту хвилину до кімнати увійшла жінка і з радісним окликом кинулась до Тані. Зі сльозами радости мати цілувала і пригортала донечку до серця. Таня розгубилася й не знала, що робити, чи радіти, чи плакати. Діти стояли, мов зачаровані - жодного звуку, жодного запитання. Всі дивилися на Таню й її маму. Щ ойно згодом несміливо поодинці почали підходити ближче, щоб бодай рукою доторкнутися до вимріяної мами... Спраглі материнської ласки й тепла, вони тулилися до жінки й заздрісно дивилися, як вона голубила й цілувала Таню. Невідомо, як довго тривала б ця зворушлива зустріч, коли б сестра не нагадала, що час лягати спати. Діти з незаспокоєною тугою почали питати: - А коли моя мама прийде? Сестра відповідала, що вночі під час сну напевно прийде мама до кожної дитини. - Чи прийде справжня мама, як Танина? - знову посипалися питання дітей. - Бог добрий, у Нього все можливе, - відповіла сестра. Діти задовольнилися такою відповіддю й пішли спати. Лежачи в ліжечках, вони ще довго перешіптувалися й уявляли собі, як уночі прийде мама. Нареш ті сон ухопив сиріток у міцні обійми й переніс їх у царство чарівних мрій.
Page load link
Go to Top