Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПЕРЕСТУПИЛИ МЕЖУ ВІЧНОСТИ СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ ЛІНИ МИКУЛИ-БАСЮК (1918-2008) Слово виголошене 22 лютого 2008 р. Будь-яке прощання супроводить смуток розлуки, а прощання з дорогою людиною, що відійшла до вічности, справді болюче. І, як не дивно, бо ж усі знаємо, що це мусить бути, а проте тяжко сприйняти. Уже декілька тижнів кружляли вістки, що Лінка, яку сьогодні прощаємо, дуже хвора. Знов і знов ми чули, що „нині їй краще” або „вже знов погіршилося”, і так до самого ранку 16 лютого 2008 р. Тоді, як тільки почали пробиватися перші сонячні промені, душа, дорогої нам Лінки поки нула зболіле тіло, і вона заснула вічним сном. Я знала покійну від 1945-го - довгих 63 роки. Познайомилися ми в маленькому містечку Кавфбойрен у Баварії, на околиці якого жили по селах родини українських скитальців. Зорганізо ваний табір містився в малому ґастгавзі „Стахус”, але там могло приміститися хіба що 50 осіб. При ватники були зареєстровані й отримували правну опіку і з таборової кухні харчі. Лінка з Олею Коваль (яку в Чікаґо знали як Олю Забродську) мешкали приватно, але всі ми разом творили одну активну громаду, влаштовували концерти, слуха ли доповіді, організовували забави. А було де, бо хоч будинок табору був малий, але мав досить простору залю зі сценою. Першою такою родин ною зустріччю був щедрий вечір у січні 1946 р. Був він знаменний тим, що Лінка й Оля прийшли з американським вояком-українцем Олесем (пізні шим чоловіком Олі). В ті часи це для всіх було подією. Я працювала тоді в УННРА, а Лінка - в медлябораторії. Лікарем був д-р Капітан, Лінчин земляк. Вона виїхала з Німеччини до США в кінці 1949 р. і жила в Детройті. Я отримувала вістки про неї від наших спільних друзів, які також по селилися в тому місті. Лінка переїхала до Чікаґо десь при кінці 50-тих років. Вона зразу включи лася в громадське життя, стала членом Союзу Українок Америки. Патріотично-громадське нас- тавлення до життя винесла з дому, з родинного міста Калуша, де була заанґажована в ОУН та мала певні зв'язки з УПА (допомагала медикамен тами, харчами, переховувала упістів тощо). Лінка була дуже скромна, не говорила багато про себе, не хвалилася, працювала в громаді тихо, без розголосу, не задля похвал і грамот, а постійно, послідовно, чесно. Як я вже згадувала, Лінка включилася у працю 22-го Відділу СУА. Завжди займала якийсь пост не тільки в Управі Відділу, а від 1963-го року - і в Окружній Управі. Як на мене, Лінка була ентузіястка і найвідданіша членка СУА, що доказувала своєю працею. Коли комусь треба було довідатися щось про минулу діяльність - Лінка знала, хто в котрій каденції був головою. Лінка була джерелом інформації і пам’ятала, хто брав участь в будь-якій імпрезі СУА. І як не дивно, її праця в СУА мала вина городу, унапрямляла її особисте, самотнє життя, бо саме під час побуту на IX Конвенції Союзу Українок Америки в Клівленді, пізнала в Укра їнському Парку, біля пам'ятника Лесі Українки, свого майбутнього чоловіка, мґра Омеляна Ба- сюка. Він переїхав до Чікаґо, і в 1962 р. вони одружилися. Обоє були активні в культурно-гро мадському і церковно-релігійному житті Чікаґо. Для відпруження і відпочинку їздили до свого будиночка у Вісконсині, там плекали квіти, горо дину тощо, щоб набратися сил до дальшої праці в громаді і для громади. їхньою дуже шляхетною прикметою була велика жертовність на громад ські, наукові, церковні, харитативні цілі. Родина в Україні була огорнена любов'ю і великою мате- ріяльною допомогою: не раз то вона відвідувала її в Чікаґо, то Лінка їздила додому - в Україну. На жаль, у 1995-у році чоловік Лінки оси ротив її, бо в листопаді помер. Осталася знову сама, але в колі близьких приятелів, перейшла жити поблизу своїх друзів, біля церкви, в центрі „Українського Села” Чікаґо. Далі працювала в 22-у Відділі СУА, в Окружній Управі, брала участь в усіх громадських імпрезах, бенкетах, продовжувала добродійну працю. А потім після одних недільних сходин, відразу в понеділок, потрапила до лікарні, з якої вже не повернулася додому. Прощаюся з нею від усіх союзянок, а особливо від 22-го Відділу, дякую за її жертовну працю і приклад до наслідування. Дивно знати, що Лінки вже не буде на наших наступних сходинах. Вічна їй пам’ять! Іванна Т. Ґорчинська
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
