Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
промовила: - А мені наравиться, як ви говорите... - А хіба ж ви, Олю, говорите не так само? - відповів я. Оля захитала головою і зітхнула: - Колись і я так говорила, як у селі жила та вчилася в школі, а коли приїхала в город, усе перемінилося... Одне тебе не поніма, друге, хоч і пойме, та сміється з тебе, як з дурної, а третє й слухати тебе не хоче... Стала і я навертатися на їхнє, на городський язик переходити. Бачу, вроді як лучче все в мене тепер получається, даже понаравилося мені по-руськи говорити, бо наче воно якось культурніше виходить. Особливо припало мені слово “тібя”... - Яке слово? - не зрозумів я. - Сказать по-українському - “тебе”. І тулю це “тібя” де треба й не треба, аж самій смішно стало себе слухати!.. А оце чую, як ви говорите (а ви ж, бачу, чоловік городський, учений), і мені наравиться, як воно у вас виходить. Оце й думаю собі: а може, й мені не слід ламатися? Хіба ж ми не такі люди, як інші!.. - Безперечно, не слід, Олю! - хотів я сказати, але не сказав, бо саме підійшла моя черга лягати на процедурне ліжко. Може, ця Оля й ще багато таких Оль без мене дійдуть до такого висновку?.. 2. У невідкладній приватній справі я зай шов у одній з київських поліклінік до кабінету лікаря, мого приятеля з студентських часів. Заладнавши справу, я хотів був уже йти, але лікар попросив мене почекати, поки він прийме останню хвору, щоб далі вийти з поліклініки вдвох. Накинувши на мене білого лікарського халата, він попросив хвору ввійти. Остання па цієнтка була приїжджа літня селянка-колгосп- ниця. Мій приятель уважно вислухав скарги хворої, пильно оглянув її, поставив діагноз, виписав рецепта й дав поради щодо дієти й режиму лікування. Все було добре, якби не російська мова мого лікаря, якою відповідав він українській селянці на її численні запитання. - Що з тобою сталося, Грицю, що ти в своїй лікарській практиці перейшов на російську мову? І з ким - з селянкою-українкою, яка до тебе говорила по-українському! Лікар зовсім не зніяковів, а по-діловому відповів мені: -Т у т справа серйозніша, ніж ти думаєш. Олександр ОЛЕСЬ О С Л О В О Р ІД Н Е О слово рідне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх! С півочий грім батьків моїх, Дітьм и безпам ’ятно забутий. О слово рідне! Шум дерев! Музика зір блакитнооких, Шовковий спів степів широких, Д ніпра між ними левій рев... О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися, Дощ ами судними над ним. Вона ж могла б звернутися й до свого, сільсько го лікаря, а бач, подалася до міста, щоб оглянув її тямущий лікар. Якщо говоритиму з нею по- українському, вона буде думати: “Я ж хотіла, щоб мене полікував городський лікар, а мене й тут, у городі, направили до сільського, що по- нашому чеше”... Тут, бач, психотерапії треба додержуватися! Я нагадав приятелеві про світил україн ської медицини - професорів Крупського, Чер- няхівського, Пучківського, що, не боячись зни зити свою лікарську репутацію, говорили з усіма хворими українською мовою і мали велику популярність навіть серед міських пацієнтів. - То був інший час: Скрипник, Чубар, українізація... Хіба ти сам не розумієш, до чого воно йде тепер?.. Я - реаліст, а не мрійник! 3. Колись, за українізації, я викладав у Печерському районі українську мову міліції. Серед моїх слухачів вирізнявся молодший мілі ціонер з широкими, випнутими вилицями на плескатому обличчі, що свідчили більше про його монгольське, ніж слов’янське, походження. Це був один із найстаранніших моїх слухачів, добре знав правила української граматики й мав уже певний запас слів. Але застосувати прак тично українську мову - в нього ніяк не вихо дило. Одного разу після чергової лекції цей міліціонер сказав мені: - Очень трудно, товарищ лектор, говорить по-украински. - Чому? - спитав я. Продовження на стор. 26.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
