Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
промовила: - А мені наравиться, як ви говорите... - А хіба ж ви, Олю, говорите не так само? - відповів я. Оля захитала головою і зітхнула: - Колись і я так говорила, як у селі жила та вчилася в школі, а коли приїхала в город, усе перемінилося... Одне тебе не поніма, друге, хоч і пойме, та сміється з тебе, як з дурної, а третє й слухати тебе не хоче... Стала і я навертатися на їхнє, на городський язик переходити. Бачу, вроді як лучче все в мене тепер получається, даже понаравилося мені по-руськи говорити, бо наче воно якось культурніше виходить. Особливо припало мені слово “тібя”... - Яке слово? - не зрозумів я. - Сказать по-українському - “тебе”. І тулю це “тібя” де треба й не треба, аж самій смішно стало себе слухати!.. А оце чую, як ви говорите (а ви ж, бачу, чоловік городський, учений), і мені наравиться, як воно у вас виходить. Оце й думаю собі: а може, й мені не слід ламатися? Хіба ж ми не такі люди, як інші!.. - Безперечно, не слід, Олю! - хотів я сказати, але не сказав, бо саме підійшла моя черга лягати на процедурне ліжко. Може, ця Оля й ще багато таких Оль без мене дійдуть до такого висновку?.. 2. У невідкладній приватній справі я зай шов у одній з київських поліклінік до кабінету лікаря, мого приятеля з студентських часів. Заладнавши справу, я хотів був уже йти, але лікар попросив мене почекати, поки він прийме останню хвору, щоб далі вийти з поліклініки вдвох. Накинувши на мене білого лікарського халата, він попросив хвору ввійти. Остання па цієнтка була приїжджа літня селянка-колгосп- ниця. Мій приятель уважно вислухав скарги хворої, пильно оглянув її, поставив діагноз, виписав рецепта й дав поради щодо дієти й режиму лікування. Все було добре, якби не російська мова мого лікаря, якою відповідав він українській селянці на її численні запитання. - Що з тобою сталося, Грицю, що ти в своїй лікарській практиці перейшов на російську мову? І з ким - з селянкою-українкою, яка до тебе говорила по-українському! Лікар зовсім не зніяковів, а по-діловому відповів мені: -Т у т справа серйозніша, ніж ти думаєш. Олександр ОЛЕСЬ О С Л О В О Р ІД Н Е О слово рідне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх! С півочий грім батьків моїх, Дітьм и безпам ’ятно забутий. О слово рідне! Шум дерев! Музика зір блакитнооких, Шовковий спів степів широких, Д ніпра між ними левій рев... О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися, Дощ ами судними над ним. Вона ж могла б звернутися й до свого, сільсько го лікаря, а бач, подалася до міста, щоб оглянув її тямущий лікар. Якщо говоритиму з нею по- українському, вона буде думати: “Я ж хотіла, щоб мене полікував городський лікар, а мене й тут, у городі, направили до сільського, що по- нашому чеше”... Тут, бач, психотерапії треба додержуватися! Я нагадав приятелеві про світил україн ської медицини - професорів Крупського, Чер- няхівського, Пучківського, що, не боячись зни зити свою лікарську репутацію, говорили з усіма хворими українською мовою і мали велику популярність навіть серед міських пацієнтів. - То був інший час: Скрипник, Чубар, українізація... Хіба ти сам не розумієш, до чого воно йде тепер?.. Я - реаліст, а не мрійник! 3. Колись, за українізації, я викладав у Печерському районі українську мову міліції. Серед моїх слухачів вирізнявся молодший мілі ціонер з широкими, випнутими вилицями на плескатому обличчі, що свідчили більше про його монгольське, ніж слов’янське, походження. Це був один із найстаранніших моїх слухачів, добре знав правила української граматики й мав уже певний запас слів. Але застосувати прак тично українську мову - в нього ніяк не вихо дило. Одного разу після чергової лекції цей міліціонер сказав мені: - Очень трудно, товарищ лектор, говорить по-украински. - Чому? - спитав я. Продовження на стор. 26.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
