Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
роботу й повністю віддається мистецтву, го ловним чином - живопису. То й по сьогодні її найулюбленіша стихія. Про це свідчать і дванадцять персональних виставок художниці, які завжди ставали у мистецькому світі подією. І Будинок Художника, і Український Фонд куль тури, й представництво ООН у Києві, й Націо нальний музей ім. Т. Г. Шевченка, і Мистецька Галерея Києво-Могилянської Академії на час її виставок мовби оживають, перетворюючись на святкові зали. До того ж чимало полотен художниці постійно прикрашають музейні та приватні колекції Німеччини, Франції, Японії, Америки, Канади, Чехії, Сирії, ОАР, Португалії. Спілкування з картинами Задорожної по роджує відчуття загадки, настояної на чарах поезії. Якось одразу охоплює відчуття, що краси довкола багато, що вона розмаїта й неповторна, що в неї можна занурюватися з головою, забу ваючи сіро-прикрі одноманітні будні, й від того кращати. А потім переконуєшся, що та краса справді здатна зупиняти мить і перетворювати її на вічність. Фантазійний світ Людмили Задорож ної невидимо проникає в світ реальний, але не руйнує його, а навпаки - робить ніжнішим, добрішим, привабливішим. Світ ілюзії мовби повертає до нас реальність іншим боком, де людська душа спрагло шукає первозданної кра си й довершеної гармонії і знаходить її в душах трав і квітів і, щойно відчувши те все лише на дотик, завмирає від невимовного щастя. Палітра пейзажів Задорожної мовби наси чена тишею з тисячі тонів і напівтонів. Яка пластика рухів у дерев із “Седнівських кра євидів”! Здається, вони ось-ось відірвуться од землі й гайнуть у світ, несучи вдалину свої тривоги, світло й чистоту. Її квіти й дерева через свою позірну безмовність мовби передають настрій творця. Квіти й дерева - як живі. Вони удосталь вміють сумувати й радіти, співати й шепотіти, мріяти й прощатися (цебто відцвіта ти), дивитися в небесну блакить і ловити свої відображення в дзеркалах калюж. Жінка, яка намалювала все це, безперечно, має діткливу душу поета і до того ж бездоганний музичний слух. Бо коли мандруєш від одної картини до другої, то ніби ступаєш босоніж по траві й чуєш шелест вітру в гіллі бузку, спів лісових дзві ночків і конвалій, гупання серпневих яблук. А ще всюди ввижається незрима присутність людини, що теплою рукою пригортає до себе кожну гілочку чи стеблинку. Часом її дерева скидаються на тонке мереживо, яке аж відчу ваєш на дотик. Недарма ж світлої пам’яти мистецтвознавець Володимир Підгора, спогляда ючи виставку, мовив: “Хіба ви малюєте? Ви ніби виціловуєте свої роботи!” Її улюблені “персонажі” - дощі, вечори, ночі, сніги, сонця, човни, будинки, півні - завжди різні й завжди настроєві (“Двоє”, “Два сонця”, “Два півники”, “Зимові сутінки”). Вона має дивовижний дар відчувати настрій живої природи, тому їй так легко знов і знов іти на поклик дерев і квітів, вікон і скверів і роз гадувати їхні таємниці. Пригадую, якось ми допізна вибирали в нас у селі картоплю, аж скрала нас ніч. І хоч як ми були стомлені, Люся не могла собі дозволити упустити щасливу нагоду - саме буйно цвіли чорнобривці. Ціла грядка горіла їхнім цвітом-вогнем! Люся пос тавила перед грядкою стілець і мольберт і заходилася їх малювати. Здавалось, вона не малює, а виконує якийсь магічний обряд чаро дійства. Досі в мене перед очима те дивовижне видовище - напівказкове, напівреальне: красива жінка, забувши про все на світі - при світлі місяця! - переносить на полотно красу чорно бривців, повну нічної таїни! Поважна сторінка творчости Людмили Задорожної - картини-поеми, картини-міти, сим волічні й глибоко філософські за суттю (“Даж- бог”, “Очеретяна”, “Весняна казка”, “Реквієм”). Ось, скажімо, “Дерево життя” (1967) - у чотири яруси намальовно пагорби, мов козацькі могили. На найвищому - як на перехресті вітрів і негод - голе гіллясте дерево. Чи не Україна? Он же вона ожива-відроджується блакитними пагонами - новими сподіваннями. Це - картина-історія, картина-пам’ять, картина-символ. Є ще одне незабутнє враження про Люсині картини. У вересні 1993 року письмениця Ольга Мак, відвідавши Україну по п’ятдесяти роках еміграції, вперше познайомилася з творчістю Людмили Задорожної. Повернувшись додому, в Канаду, вона написала мені в листі: “Я починаю заздрити Люсі, що вона може пензлем зобразити те, для чого слово непридатне”. Людмила Задорожна надзвичайно любить Седнів, де впродовж багатьох років відбува ються пленери українських художників. Там, у
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
