Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
роботу й повністю віддається мистецтву, го ловним чином - живопису. То й по сьогодні її найулюбленіша стихія. Про це свідчать і дванадцять персональних виставок художниці, які завжди ставали у мистецькому світі подією. І Будинок Художника, і Український Фонд куль тури, й представництво ООН у Києві, й Націо нальний музей ім. Т. Г. Шевченка, і Мистецька Галерея Києво-Могилянської Академії на час її виставок мовби оживають, перетворюючись на святкові зали. До того ж чимало полотен художниці постійно прикрашають музейні та приватні колекції Німеччини, Франції, Японії, Америки, Канади, Чехії, Сирії, ОАР, Португалії. Спілкування з картинами Задорожної по роджує відчуття загадки, настояної на чарах поезії. Якось одразу охоплює відчуття, що краси довкола багато, що вона розмаїта й неповторна, що в неї можна занурюватися з головою, забу ваючи сіро-прикрі одноманітні будні, й від того кращати. А потім переконуєшся, що та краса справді здатна зупиняти мить і перетворювати її на вічність. Фантазійний світ Людмили Задорож ної невидимо проникає в світ реальний, але не руйнує його, а навпаки - робить ніжнішим, добрішим, привабливішим. Світ ілюзії мовби повертає до нас реальність іншим боком, де людська душа спрагло шукає первозданної кра си й довершеної гармонії і знаходить її в душах трав і квітів і, щойно відчувши те все лише на дотик, завмирає від невимовного щастя. Палітра пейзажів Задорожної мовби наси чена тишею з тисячі тонів і напівтонів. Яка пластика рухів у дерев із “Седнівських кра євидів”! Здається, вони ось-ось відірвуться од землі й гайнуть у світ, несучи вдалину свої тривоги, світло й чистоту. Її квіти й дерева через свою позірну безмовність мовби передають настрій творця. Квіти й дерева - як живі. Вони удосталь вміють сумувати й радіти, співати й шепотіти, мріяти й прощатися (цебто відцвіта ти), дивитися в небесну блакить і ловити свої відображення в дзеркалах калюж. Жінка, яка намалювала все це, безперечно, має діткливу душу поета і до того ж бездоганний музичний слух. Бо коли мандруєш від одної картини до другої, то ніби ступаєш босоніж по траві й чуєш шелест вітру в гіллі бузку, спів лісових дзві ночків і конвалій, гупання серпневих яблук. А ще всюди ввижається незрима присутність людини, що теплою рукою пригортає до себе кожну гілочку чи стеблинку. Часом її дерева скидаються на тонке мереживо, яке аж відчу ваєш на дотик. Недарма ж світлої пам’яти мистецтвознавець Володимир Підгора, спогляда ючи виставку, мовив: “Хіба ви малюєте? Ви ніби виціловуєте свої роботи!” Її улюблені “персонажі” - дощі, вечори, ночі, сніги, сонця, човни, будинки, півні - завжди різні й завжди настроєві (“Двоє”, “Два сонця”, “Два півники”, “Зимові сутінки”). Вона має дивовижний дар відчувати настрій живої природи, тому їй так легко знов і знов іти на поклик дерев і квітів, вікон і скверів і роз гадувати їхні таємниці. Пригадую, якось ми допізна вибирали в нас у селі картоплю, аж скрала нас ніч. І хоч як ми були стомлені, Люся не могла собі дозволити упустити щасливу нагоду - саме буйно цвіли чорнобривці. Ціла грядка горіла їхнім цвітом-вогнем! Люся пос тавила перед грядкою стілець і мольберт і заходилася їх малювати. Здавалось, вона не малює, а виконує якийсь магічний обряд чаро дійства. Досі в мене перед очима те дивовижне видовище - напівказкове, напівреальне: красива жінка, забувши про все на світі - при світлі місяця! - переносить на полотно красу чорно бривців, повну нічної таїни! Поважна сторінка творчости Людмили Задорожної - картини-поеми, картини-міти, сим волічні й глибоко філософські за суттю (“Даж- бог”, “Очеретяна”, “Весняна казка”, “Реквієм”). Ось, скажімо, “Дерево життя” (1967) - у чотири яруси намальовно пагорби, мов козацькі могили. На найвищому - як на перехресті вітрів і негод - голе гіллясте дерево. Чи не Україна? Он же вона ожива-відроджується блакитними пагонами - новими сподіваннями. Це - картина-історія, картина-пам’ять, картина-символ. Є ще одне незабутнє враження про Люсині картини. У вересні 1993 року письмениця Ольга Мак, відвідавши Україну по п’ятдесяти роках еміграції, вперше познайомилася з творчістю Людмили Задорожної. Повернувшись додому, в Канаду, вона написала мені в листі: “Я починаю заздрити Люсі, що вона може пензлем зобразити те, для чого слово непридатне”. Людмила Задорожна надзвичайно любить Седнів, де впродовж багатьох років відбува ються пленери українських художників. Там, у
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
