Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Рано-вранці, коли ще всі спали, Наталка побігла до церкви. Ще мама вчила, що коли- небудь за щось добре дуже щиро помолитися, то Бог почує і бажане здійсниться. Треба тільки щиро молитися. І Наталка з вірою в те пішла просити Бога не посилати їй мачуху, просити, щоб батько передумав і нехай вже з „табличним доктором” будуть, аби тідьки не з мачухою. Все ще в напівтемній церкві Наталка моли лася, як ніколи ще в свому житті. Не зауважила, як церква наповнилася людьми, як все більше і більше свічок загорялося яскравими зірками перед іконами. А коли підняла голову, на серці було легко і вірилося, що нічого поганого ста тися не може. І так приємно було, оглянувшись, побачити кругом себе багато знайомих облич. Всіх їх знала Наталка саме з церкви, з багатьма віталася, з деякими завжди розмовляла, от як з тіткою Валею, яка стояла недалеко стола зі свіч ками. Вона завжди дає Наталці кусок просфорки і гладить її по голові. Так, всі вони тут сьогодні. А ось „бідний старичок”, якого прозвала так Наталка за ста реньке пальто, маленький ріст і завжди сумне лице. Він, як завжди, схилив голову, покриту рідким, як пух, волоссям. А от там в куточку „бабуся в чорному”, також маленька з білим, як молоко, волоссям під чорним шалем, ледве чутно підспівує хорові слабим, але приємним голосом. А тут проби рається до аналоя, де завжди священик сповідає, „церковна дівчина”, худенька і сьогодні чомусь сумна, з блідим обличчям під короною золотих кіс. І ще дехто підійшов ближче. Готуються до сповіді, а Наталка відсунулася трохи далі вглиб, щоб не перешкоджати. Часом декілька приглу шених слів долітало до неї, але вона старалася не прислуховуватися і тільки коли „церковна дівчина” стала перед аналоєм на коліна, Наталка мимохіть споглянула в ту сторону. Дівчина пла кала, і Наталка бачила, як здригаються її плечі, та нехотячи почула слова отця Сергія: - А ви з любов’ю та з вірою, а Бог помо же... Може, в неї також мачуха, - подумала Наталка. Як плаче бідненька, така хороша, ла гідна, завжди до Наталки всміхається, коли проходить мимо. І бажаючи зробити дівчині приємність, Наталка, переборовши хвилювання, пробралася ближче і коли дівчина запричасти- лася та проходила на своє місце, Наталка тихцем привітала її з прийняттям Св. Тайн. - Спасибі, дитинко, - розпромінилася сині ми очима дівчина і потисла Наталчину руку маленькою теплою рукою. Після служби, пороз мовлявши з голосистими дівчатами та пригор нувшись до тітки Валі, яка, як завжди, мала кусочок просфорки для неї, Наталка помаленьку пішла додому. Чим ближче підходила, тим пома- ліше ступала, а сумнів тривожив її душу. А що як Бог не почув і мачуха таки прийшла? Що тоді? На дзвінок відчинила тітка, її маленькі оче нята тепер зіщурились в ледве помітні щілинки: - Ну, йди, представляйся та старайся подо батися! - Не почув! - защеміло Наталчине серце. І нараз злоба і досада опанували її. Різко мотнула головою і, закусивши побі лілі уста, вона шарпнула двері і опинилася на порозі вітальні. Так, „мачуха” була тут. Вона сиділа в кріс лі під великою пальмою і, повернувши голову до батька, слухала, що він говорив до нехї тихим, ледве чутним голосом. - Секрети... під маминою пальмою... з ма чухою... - Вихром пролетіло в Наталчиній голо ві. - Ну ж, почекайте! - Тату, я тут, - задирливо крикнула Натал ка. І не давши змоги батькові промовити, хутень ко залепетала. - Тату, я прийшла сказати, що я не хочу мачухи, я не хочу її, я буду її ненави... Але страшне слово Наталка не докінчила. Відвівши рукою заслоняючу її постать батька, „мачуха” встала перед Наталкою і дві пари очей, розширені хвилюванням і страхом, зустрілися, прикувалися одне до одного та ще ширше розкрилися від здивування і несподі ванки... Батько злякано зробив крок, ніби бажаючи щось запобігти. Але було вже пізно. Наталка і мачуха плакали, сміялись, обнімались. Потім, взявшись за руки, не звертаючи уваги ні на нього, ні на перетворену в знак запитання тітку, побігли в Наталчину кімнату. Звідти чутно було і схлипування, і сміх, і схвильований шепіт. А коли відчинилися двері і „мачуха” з Наталкою вийшли, обнявшись, до батька, то лиця їх були свіжі і рожеві, неначе помиті холодною водою.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
