Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Рано-вранці, коли ще всі спали, Наталка побігла до церкви. Ще мама вчила, що коли- небудь за щось добре дуже щиро помолитися, то Бог почує і бажане здійсниться. Треба тільки щиро молитися. І Наталка з вірою в те пішла просити Бога не посилати їй мачуху, просити, щоб батько передумав і нехай вже з „табличним доктором” будуть, аби тідьки не з мачухою. Все ще в напівтемній церкві Наталка моли лася, як ніколи ще в свому житті. Не зауважила, як церква наповнилася людьми, як все більше і більше свічок загорялося яскравими зірками перед іконами. А коли підняла голову, на серці було легко і вірилося, що нічого поганого ста тися не може. І так приємно було, оглянувшись, побачити кругом себе багато знайомих облич. Всіх їх знала Наталка саме з церкви, з багатьма віталася, з деякими завжди розмовляла, от як з тіткою Валею, яка стояла недалеко стола зі свіч ками. Вона завжди дає Наталці кусок просфорки і гладить її по голові. Так, всі вони тут сьогодні. А ось „бідний старичок”, якого прозвала так Наталка за ста реньке пальто, маленький ріст і завжди сумне лице. Він, як завжди, схилив голову, покриту рідким, як пух, волоссям. А от там в куточку „бабуся в чорному”, також маленька з білим, як молоко, волоссям під чорним шалем, ледве чутно підспівує хорові слабим, але приємним голосом. А тут проби рається до аналоя, де завжди священик сповідає, „церковна дівчина”, худенька і сьогодні чомусь сумна, з блідим обличчям під короною золотих кіс. І ще дехто підійшов ближче. Готуються до сповіді, а Наталка відсунулася трохи далі вглиб, щоб не перешкоджати. Часом декілька приглу шених слів долітало до неї, але вона старалася не прислуховуватися і тільки коли „церковна дівчина” стала перед аналоєм на коліна, Наталка мимохіть споглянула в ту сторону. Дівчина пла кала, і Наталка бачила, як здригаються її плечі, та нехотячи почула слова отця Сергія: - А ви з любов’ю та з вірою, а Бог помо же... Може, в неї також мачуха, - подумала Наталка. Як плаче бідненька, така хороша, ла гідна, завжди до Наталки всміхається, коли проходить мимо. І бажаючи зробити дівчині приємність, Наталка, переборовши хвилювання, пробралася ближче і коли дівчина запричасти- лася та проходила на своє місце, Наталка тихцем привітала її з прийняттям Св. Тайн. - Спасибі, дитинко, - розпромінилася сині ми очима дівчина і потисла Наталчину руку маленькою теплою рукою. Після служби, пороз мовлявши з голосистими дівчатами та пригор нувшись до тітки Валі, яка, як завжди, мала кусочок просфорки для неї, Наталка помаленьку пішла додому. Чим ближче підходила, тим пома- ліше ступала, а сумнів тривожив її душу. А що як Бог не почув і мачуха таки прийшла? Що тоді? На дзвінок відчинила тітка, її маленькі оче нята тепер зіщурились в ледве помітні щілинки: - Ну, йди, представляйся та старайся подо батися! - Не почув! - защеміло Наталчине серце. І нараз злоба і досада опанували її. Різко мотнула головою і, закусивши побі лілі уста, вона шарпнула двері і опинилася на порозі вітальні. Так, „мачуха” була тут. Вона сиділа в кріс лі під великою пальмою і, повернувши голову до батька, слухала, що він говорив до нехї тихим, ледве чутним голосом. - Секрети... під маминою пальмою... з ма чухою... - Вихром пролетіло в Наталчиній голо ві. - Ну ж, почекайте! - Тату, я тут, - задирливо крикнула Натал ка. І не давши змоги батькові промовити, хутень ко залепетала. - Тату, я прийшла сказати, що я не хочу мачухи, я не хочу її, я буду її ненави... Але страшне слово Наталка не докінчила. Відвівши рукою заслоняючу її постать батька, „мачуха” встала перед Наталкою і дві пари очей, розширені хвилюванням і страхом, зустрілися, прикувалися одне до одного та ще ширше розкрилися від здивування і несподі ванки... Батько злякано зробив крок, ніби бажаючи щось запобігти. Але було вже пізно. Наталка і мачуха плакали, сміялись, обнімались. Потім, взявшись за руки, не звертаючи уваги ні на нього, ні на перетворену в знак запитання тітку, побігли в Наталчину кімнату. Звідти чутно було і схлипування, і сміх, і схвильований шепіт. А коли відчинилися двері і „мачуха” з Наталкою вийшли, обнявшись, до батька, то лиця їх були свіжі і рожеві, неначе помиті холодною водою.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
