Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Продовження зі стор. 1. Ідете сходами з крученим, різьбленим по руччям на перший поверх. Там канцелярія Директорки - пані професорки Мелянії Бордун. Пані Директорка - достойна дама з короною сивого волосся, з вічною задумою у розумних, сивих очах. У цих очах є і доброта, і строгість. І те й те потрібне, щоб держати лад серед мо лодих, буйних дівчат. Бо, як це у молодих буває, трапляються дрібні порушення твердих інсти тутських правил. Якась гімназистка не вивчає лекцій, інша розмовляла крізь вікно зі студен тами. А вихилятися крізь вікна і розмовляти з кимось на вулиці - панночкам не годиться! У таких випадках - це порушення дисципліни. Пані Директорка покликає „винувату” до своєї канцелярії на розмову. В інститутській говірці це називається „йти на чорну каву”. Покликана стає збентежено біля дверей, а пані Директорка, підсунувши окуляри на чоло, промовляє тихим, докірливим голосом: „І як тобі, такій великій панні, не сором? Батьки плятять за твоє навчан ня великі гроші, а ти замість вчитися, пустуєш?” З „чорної кави” дівчата виходять зніяковілі, поважні. Але нині, у березневий день, вибігли звідтам дві абітурієнтки такі врадувані, аж їм очі сміються! На личках Олі і Галі таке вдоволення, мовби стрінула їх найкраща нагорода. О, так - стрінула. Вони дочекалися привілею, про який мріяли всі ці роки. Щоб зрозуміти цей особливий привілей, треба знати інститутські правила. Інституткам не вільно було виходити за браму. З інституту виходилося тільки парами, під доглядом пані опікунки - на прохід чи до Катедри на Бого служіння. Раз у тижні, у визначений час, доз волялося піти до міста на закупи. Але не самій, а з товаришкою. На закупи було призначено точнісінько одну годину - ні хвилини довше! За невелике навіть спізнення втрачалося право ви ходу до міста наступного разу. А нині абіту рієнтки Оля і Галя йдуть до міста не ціле пополуднє. Йдуть без ніяких обмежень, і ніхто не питатиме їх, чому так довго барилися. Бо, бачите, вони несуть спеціяльні запрошення. Запрошення на щорічний Шевченківський Кон церт у їхній гімназії. Оце особисте вручення запрошень на Шев ченківське свято - давня Інститутська традиція. Для абітурієнток, що їх доручують, - це привілей. Для тих, що їх одержують, - почесть. І для одних, і для других - це радість. Цей жмут елегантних коверт із бристолевого паперу в руках дівчат - це мов звена, котрі лучать старше і молоде покоління. Лучать ідеями Великого Пророка Тараса Шевченка. Лучать бадьорою свідомістю, що Кобзареве Слово стоїть насто рожі їхніх сердець, мислей і діл. І кличе повсяк час до боротьби за Правду і Волю. А в той же час в інститутських залях ідуть приготування до великого свята. Портрет Тараса у квітах, рушниках. На сцені завішують дорогі килими, ставлять пишні пальми. Паркетові до лівки вилискують, мов дзеркала. А понад усю метушню приготувань вриваються міцні, чисті голоси дівочого гімназійного хору - професор музики Марія Данилевич і її хористки та со лістки хвилюються. Завтра слухатиме їхніх пісень - ні, Тарасових пісень - найкраща пуб ліка... Не хвилюйтеся, милі дівчатка. Все буде добре. Як тільки пролунають перші звуки „За повіту”, усіми вами, і виконавцями, і публікою, заволодіє магічна сила Тараса. Того, що дивить ся на вас у ці хвилини з портрета. І ви вже чуєте, вже знаєте, що Він - не хтось далекий, кому влаштовується свято тільки „ для годиться”. Ні - Він такий близький, такий дорогий, мовби перебував з вами завжди. І все те, що Він каже, таке правдиве й реальне, мовби Він жив недалечко від вас і знав усе, що діється. Ні - це не стандартний концерт, який „випадає” влаш тувати. Це справжнє свято ваших сердець. Вели ке свято ваших душ. У Шевченкові Роковини, як у всі великі свята, не відбувається навчання в гімназії. Всі думки тихо величають Великого Кобзаря. ...І зривається з припону мрія: коли б то й теперішнім молодим відчути так само сильно- солодку магічну Тарасову силу! Притягаючу силу і Пророка, і заразом дуже близької серцю Людини. Так, як тоді, у ясний березневий день. А втім - хто скаже, що це неможливо?.. Накладом Видавництва Кол. Вояків 1-ьиої Української Дивізії УНА. Торонто, Канада, 1983. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
