Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Продовження зі стор. 1. Ідете сходами з крученим, різьбленим по руччям на перший поверх. Там канцелярія Директорки - пані професорки Мелянії Бордун. Пані Директорка - достойна дама з короною сивого волосся, з вічною задумою у розумних, сивих очах. У цих очах є і доброта, і строгість. І те й те потрібне, щоб держати лад серед мо лодих, буйних дівчат. Бо, як це у молодих буває, трапляються дрібні порушення твердих інсти тутських правил. Якась гімназистка не вивчає лекцій, інша розмовляла крізь вікно зі студен тами. А вихилятися крізь вікна і розмовляти з кимось на вулиці - панночкам не годиться! У таких випадках - це порушення дисципліни. Пані Директорка покликає „винувату” до своєї канцелярії на розмову. В інститутській говірці це називається „йти на чорну каву”. Покликана стає збентежено біля дверей, а пані Директорка, підсунувши окуляри на чоло, промовляє тихим, докірливим голосом: „І як тобі, такій великій панні, не сором? Батьки плятять за твоє навчан ня великі гроші, а ти замість вчитися, пустуєш?” З „чорної кави” дівчата виходять зніяковілі, поважні. Але нині, у березневий день, вибігли звідтам дві абітурієнтки такі врадувані, аж їм очі сміються! На личках Олі і Галі таке вдоволення, мовби стрінула їх найкраща нагорода. О, так - стрінула. Вони дочекалися привілею, про який мріяли всі ці роки. Щоб зрозуміти цей особливий привілей, треба знати інститутські правила. Інституткам не вільно було виходити за браму. З інституту виходилося тільки парами, під доглядом пані опікунки - на прохід чи до Катедри на Бого служіння. Раз у тижні, у визначений час, доз волялося піти до міста на закупи. Але не самій, а з товаришкою. На закупи було призначено точнісінько одну годину - ні хвилини довше! За невелике навіть спізнення втрачалося право ви ходу до міста наступного разу. А нині абіту рієнтки Оля і Галя йдуть до міста не ціле пополуднє. Йдуть без ніяких обмежень, і ніхто не питатиме їх, чому так довго барилися. Бо, бачите, вони несуть спеціяльні запрошення. Запрошення на щорічний Шевченківський Кон церт у їхній гімназії. Оце особисте вручення запрошень на Шев ченківське свято - давня Інститутська традиція. Для абітурієнток, що їх доручують, - це привілей. Для тих, що їх одержують, - почесть. І для одних, і для других - це радість. Цей жмут елегантних коверт із бристолевого паперу в руках дівчат - це мов звена, котрі лучать старше і молоде покоління. Лучать ідеями Великого Пророка Тараса Шевченка. Лучать бадьорою свідомістю, що Кобзареве Слово стоїть насто рожі їхніх сердець, мислей і діл. І кличе повсяк час до боротьби за Правду і Волю. А в той же час в інститутських залях ідуть приготування до великого свята. Портрет Тараса у квітах, рушниках. На сцені завішують дорогі килими, ставлять пишні пальми. Паркетові до лівки вилискують, мов дзеркала. А понад усю метушню приготувань вриваються міцні, чисті голоси дівочого гімназійного хору - професор музики Марія Данилевич і її хористки та со лістки хвилюються. Завтра слухатиме їхніх пісень - ні, Тарасових пісень - найкраща пуб ліка... Не хвилюйтеся, милі дівчатка. Все буде добре. Як тільки пролунають перші звуки „За повіту”, усіми вами, і виконавцями, і публікою, заволодіє магічна сила Тараса. Того, що дивить ся на вас у ці хвилини з портрета. І ви вже чуєте, вже знаєте, що Він - не хтось далекий, кому влаштовується свято тільки „ для годиться”. Ні - Він такий близький, такий дорогий, мовби перебував з вами завжди. І все те, що Він каже, таке правдиве й реальне, мовби Він жив недалечко від вас і знав усе, що діється. Ні - це не стандартний концерт, який „випадає” влаш тувати. Це справжнє свято ваших сердець. Вели ке свято ваших душ. У Шевченкові Роковини, як у всі великі свята, не відбувається навчання в гімназії. Всі думки тихо величають Великого Кобзаря. ...І зривається з припону мрія: коли б то й теперішнім молодим відчути так само сильно- солодку магічну Тарасову силу! Притягаючу силу і Пророка, і заразом дуже близької серцю Людини. Так, як тоді, у ясний березневий день. А втім - хто скаже, що це неможливо?.. Накладом Видавництва Кол. Вояків 1-ьиої Української Дивізії УНА. Торонто, Канада, 1983. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
