Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
. МОЇЙ „М Е В1“ До мене дійшла вістка, що її не стало. Ніяк не можу з тим погодитися, щоб її вже не було. В моїй памяти вона обличчем і вдачею молода так, як я її пізнала 1902-го року Тоді дістала я перший її лист зі світлиною з Ялти, з-над Чорного моря. Письма того давно нема, але в моїй памяти остало з нього, що її батько щирий українець, богатий, (як було лиш скром но поміж стрічками намічено), що хотів піднести про- мисл на Україні та за те знищив його міністер Вітте. З приводу втрати цілого мастку, він скінчив траґічною смертю, бо кинувся під потяг. Мати Христі Алчевської побіліла з горя за одну ніч, а в неї самої, що числила в той час заледви кільканадцять літ, осталося на мо лодій головці по одній стороні біле пасмо волосся. Про свою літературну працю не згадувала мені в своїм пер шім листі, але я пізнавала її спроби тут і там в Літе ратурно-Науковому Вістнику. Доки жив Христі брат, славетний співак, Іван Алчевський, що майже постійно перебував при па ризькій опері, він щиро спомагав матеріяльними свої ми здобутками матір і сестру. Особисто пізнала я Христю й її матір в році 1904 —5, як переїзджали в повороті з Яремча через Чер нівці назад на Україну, задержавшись тут на кілька надцять годин на те, щоб познакомитися особисто зі мною. Вона новитала мене як письменницю, а я її як незвичайно милу, гарну й ґраціозну істоту з пое тичною душею. Я пішла відвідати з нею її матір, біло голову матрону, що приняла мене як давну знайому щиро, отверто, безцеремонно. Тут у готелі (Під Чорним Орлом) провели ми зо дві годині і з обіцянкою писати собі часто й не забувати себе, розійшлися, бо в 8-мій вечером вони від’їхали. Той двогодинний побут збли зив нас дуже, особливо Христя навідувалася до мене листовно часто. v В році 1908-мім ми стрінулися в німецькім курорті Навгайм. Мені було кілька день до від’їзду, коли вони з матірю над’їхали з Харкова. Зараз-же ще тої самої днини по їх приїзді, скоро лише влаштувалися в якійсь сусідній віллі, вона забрала мене на повіз і ми по їхали далеко поза курорт. її бажалось проїхатися „ні мецьким стеном” та розказати мені з захопленням про сиравдішний, український, безмежний степ і як чоло вік в нім стає мимоволі „поетом”. Говорила, що пере бував богато в селі, що її ікати вчить у селі декілька годин тижнево й по українськи сільських дітей. День в день навідувалася вона до мене, ходили й їздили ми на проходи, між тим як її мати. лиш рідко виходила. Про своє замилування до літератури і до писання прози чи поезії, вона мало говорила і я відгадала, що „писання” чи поезія, це було в неї якогось рода ..моль бою”, що не надавалося до буденщини. На спомин отих кількох гарних днів,’ проведених на чужині, дали ми зробити світлину. Резставшись із Христею в Навгаймі, ми не бачи лися більше, хоч часто, дуже часто вона навідувалась листовно до мене і від часу до часу висилала мені, своїй „Ольгуні”, як називала мене пестливо в своїх листах світлини. А я відписувала їй „своїй меві” не менше тепло. Наше листування було більше приятельське, ніж літературне. Пригадую собі всякі подробиці. Вона опо відала мені, що до 8-го року життя ходила в хлопячій одежі, бо їй дуже подобалося бути хлопцем і називала себе „Мішою”. Як їй поводилося по смерти матері і брата, мені невідомо. В році 1921, коли один із моїх братів вертав із російського полону, відвідав її (вона подавала в той час лекції української мови в міністерстві у Харкові), то ледви пізнав її по ще завше гарних ласкавих очах, які світилися в марному личку. Двічи приходила мені після того відомість від неї. Раз писала, що вже не голодує так тяжко і що в Харкові є вже центральне огрівання, а другий раз, що вчить по французькії а часом й по українськи, що трохи краще відживляється, тішиться на моє опові дання „Апостол черні”. Оба рази відповіла я їй на її листи, але чи дійшли вони до неї? Коли дійшла до мене відомість про її смерть, я в недовгий час потім стала шукати збірки українських поезій під заголовком: Розвага, виданої 1908 року в Київі, де, знала я, знаходилися між іншими і Хри- стині поезії. Мені хотілося прочитати її вірші, наче почути її голос. І найшла. Крім „Розваги” попався мені в руки і оден її нарис під заголовком: „Де мріє далеч”. Приглядаюся ближче й бачу, що нарис той присвячений моїй особі і то в році 1909, коли помер мій наймолодший брат, який мимоходом сказавши, забрав богато сонця з мого життя за собою. І я врешті пригадала. Вона, та люба, колись така гарна людина з сонцем на устах, посвятила мені той нарис. Але я в своїм тодішнім великім жалю, не доти каючись й інших книжок, не брала й того нарису Христя Алчевська (перша з права) з Ольгою Кобилян- ською підчас лікування в Навгаймі (1908 p.). Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
