Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Чому називали подекуди ці коробки „виноград никами”? Ще пам’ятаєт, як смакували ці запашні сливи? А мати варила з них знамениті книдлі, або навіть пекла присмак, що тоді звався „пля- цок зі сливками”. Ех ви, пройдені осені, що зос талися, разом із молодістю вдома! Враз - що це, вітру немає, бо ані один листочок не ворухнеться, а тут об ніздрі вдарив знайомий запах. На яких крилах він до мене прилинув? Вийду стежкою під ліс. Може, під лісом пастушки з мого далекого дитинства роз палили вогнище та печуть бараболю? Є у мене гаманець? Так піду до них, до моїх пастушків, та скажу: „Ось вам гроші, продайте мені одну картоплину, яку ви спекли. Я не їстиму її, я тільки держатиму її в руках. Бачите, я б хотіла розігріти мої холодні від довгої мандрівки руки. І я хотіла б наявно пригадати собі, що в мене теж була колись рідна земля, кудою ходила наша українська осінь. Бачите, хлопці, у тих багатих країнах, кудою я мандрувала, всього є доволі, тільки радости для мене обмаль. А я колись радість знала, навіть в осінні дні, які тепер звуть мелянхолійними! Дарма, цей терпкий запах - це тільки з’ява на стежці моїх думок. А вони, мої думки, хоч би куди пішла, хоч би що робила, завжди шукають стежки додому. Там десь за лісом хтось палить згромаджене сухе листя. Утім мій слух пронизує якийсь крик роз пуки. Очі підносяться вгору, бо звідтіля його чути. Низько над верхів’ям дерев - великий птах. Дика гуска, що у перелеті на південь відбилася від свого стада. Скільки переляку й болю у цих хрипливих звуках! - Бідна птахо, збери рештки сил і доганяй своє стадо! Тут ти самотня загинеш! Ще доки володіє пані Осінь, якось виживеш, але коли по ній пройде зима - пропадеш! Страшна річ са мота і безрадність, бідна птахо! Ти відчуваєш це інстинктом, а я, людина, знаю це з життя. Лети, шукай своїх, доки ще не запізно! Зникає силюет, умовкає розпачливий пок лик. Тільки моя турбота не вмовкає: чи здорові у неї крила, щоб долетіти до близьких, від яких відбилася? - Ти знаєш що я приношу і красу, і спокій, - наче вчувається голос. - Так я, осінь, приношу теж спокій. Ти, людино, знаєш, яке важке життя без спокою! - О, так, без того спокою, який ми, люди, звемо рівновагою духа, життя було б нестерпне! Є два види спокою, Осене. Один мертвецький спокій безділля, який є лихом, і другий спокій, що його дає лад і порядок у душі. І той другий спокій підліковує всі рани. - Так ти любиш мене? - неначе вчувається лагідний голос Осени. - О, так! Здавна люблю тебе, Осене. - І в цю ж мить, мов за помахом чародійної палички, з’являється те, що все хотіла побачити: пробігає лісом серна. Та де там пробігає! Вона мчить мов стріла так, що тільки на якусь мить очі схоплюють контури її граційної постаті. Вона не хоче зустрітися з людиною. Знає, що від людини нема їй добра... - Не бійся мене, лісова красуне, - кидаю їй услід. - Нізащо в світі я б тобі кривди не зро била! Я ж радію, мов дитина, що врешті тебе побачила! Та ти розумно робиш, що даєш волю бистрим ногам і своєму інстинктові! Пічнеться так званий „мисливський сезон”, і в ліс приїдуть інші люди. У червоних, жовтих куртках, із рушницями в руках. Ох, як вони намагатимуться забити тебе, лісова красуне! Або твого милого - пишнорогого оленя! По-їхньому це називається „спорт”, по-моєму насильство. Та ба, вони ведені людською захланністю (наче б їм мало було харчів у містах), ще й мають виправдання: мовляв „ми хочемо зберегти рівновагу в природі, без полювань вас намножилося б стільки, що ви, серни й олені не найшли б удосталь поживи”, і тому подібне. Ці аргументи ніяк не переконують мене, лісова красуне, бо я раз бачила очі вбитої серни - мисливського трофею. У тих застиглих, мертвих очах було стільки болю й докору, що повік не забуду. З того часу я не хочу слухати самохвальби людей, які йдуть з рушницями на безборонних. А втім, коли далі буде розвиватися цей „спорт”, прийдешні покоління бачитимуть тебе, лісова красуне, вже тільки в зоопарках! Так, як і багато інших тварин, яких винищила людська жорстокість та захланність. І тоді вже буде дуже сумний світ, бо люди знищать рештки краси природи, яка ще зосталася. Чи мої думки підшіптує розумна володарка Осінь, яка дає людям стільки добра? І яка при носить відпочинок утомленій природі та химер ній людській вдачі... Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
