Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
висновки з приводу подальшого формування державної політики щодо проблем збереження національної пам’яті. Прикладом цинічного ставлення до жертв політичних репресій на Україні можуть служити місця масових таємних поховань 30-40 років у Биківнянському лісі. За оцінками різних експертів, число жертв у Биківнянських похованнях не менше ніж у „Бабиному Яру”. Наводяться дані про 100- 150 тисяч загиблих. Насправді, ні органи прокурорського нагляду ні державні чинники не виявляють інтересу до об’єктивного розкриття злочинів минулого та до встановлення істинних масштабів цих злодіянь. Як констатує в останній постанові „Про закриття кримінальної справи” слідчий військової прокуратури А. Амонс, поховання не повністю досліджені в зв’язку з закінченням виконання терміну слідчих дій та відсутністю часу. Тобто, ні часу ні бажання займатися розкопками у влади немає. Хто ж повинен взяти на себе цю працю по всій Україні, проводити пошук на Соловках, в Мордовії, по колишніх ГУЛАГах, скрізь де тільки нищили українців, - як не Український інститут національної пам’яті? А тим часом, на території Національного історико-меморіального заповідника „Биківнянські могили” вже кілька місяців ведуться несанкціоновані розкопки на замовлення невідомих організацій з Польщі. Як виявляється, для цього у Києві можна найняти спеціалізовану бригаду і, ігноруючи закони України викопати і закопати усе, що завгодно. Свідками цього стали учасники Всесвітнього Форуму Українців, які відвідали Биківню 20 серпня 2006 року. З’ясувалось, що на той час там було розрито 15 нових поховань з метою пошуку останків польських офіцерів. Тут же, в присутності представників польської сторони, оглянувши кістки і черепи, і не знайшовши нічого, щоби зацікавило замовників розкопок, найняті робітники спокійно скидають все це у мішки для відходів, і в тих же ямах, без належної процедури перепоховання, засипають землею. Де, в якій державі, хто міг би допустити такий вандалізм, глумління над пам’яттю невинно убієнних, закатованих громадян? Незважаючи на те, що територія Биківнянських поховань Постановою Кабінету Міністрів Укра їни N 546 від 22.05.2001 р. оголошена Державним історико-меморіальним заповідником, а Указом Президента України йому надано статус Національного і він знаходиться під охороною Закону України „Про охорону культурної спадщини”, виконавців несанкціонованих розкопок це не зупинило. На акт про вчинені правопорушення та припис Головного Управління охорони культурної спадщини КМДА щодо негайного припинення самовільних розкопок СДП „Меморіал України” не реагує. А один із ініціаторів розкопок - секретар Ради охорони пам’яті, боротьби та мучеництва Польщі п. Анджей Пшивознік через польську пресу поширює недостовірну інформацію про те, що в Биківні розкрито 103 поховання з останками польських офіцерів. Ігнорується навіть той факт, що: Биківнянські поховання попереднім слідством встановлені як місце злочину, і тому будь-які розкопки повинні проводитись після поновлення кримінальної справи. А також в присутності слідчого, з обов’язковим проведенням судово-медичної експертизи. Аналогічна спроба проведення несанкціонованих розкопок була здійснена в 2001 році. Тоді ж в Національному заповіднику з’явились символічні могили з хрестами і символікою іноземної держави. Що далі? Не заперечуючи можливості знаходження у Биківнянському лісі останків польських громадян, репресованих сталінським режимом, українська сторона повинна організувати об’єктивне розсліду вання обставин їх загибелі та пошук поховань, опираючись на відкриті нині архіви КДБ, на підставі міжурядових угод та європейських законів. За інших обставин самочинні дії польської сторони можна розцінювати як провокування міждержавного конфлікту, що вже мало місце на Львівському цвинтарі т. з. „орлят”. Запобігти подібній ситуації можна було б у тому випадку, якщо б українську сторону на державному рівні представляв Інститут національної пам’яті, який би мав не допустити протиправних дій на території Національного заповідника та спрямувати розкопки у правове поле законодавства України.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
