Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
силах для того, щоб хоч трохи полегшити твою тяжку долю... Будь спокійним. Доки я ще жива, все, що в моїх силах буде, я зроблю...” 27 квітня 1034 р. - „Мені не можна жити на Україні, Білорусії, Московській та Ленінград ській окрузі. Забрали паспорти... ...їду до Москви просити за тебе і за себе.... Ну що ж, поживемо ще на Півночі. Досить теп лого краю, сидить він у мене в печінках. ...Тільки й думок, тільки й горя - це ти. Радість ти моя, сонечко любе... Бачиш, наша доля - одна, значить, ми ще будемо з тобою вкупі, бо твоя доля і моя - це одне ціле.” 29 квітня 1934 р. - „... Замовкли всі і роб лять вигляд, що забули або що й зовсім не знали ніколи. ...І нічого мені не страшно і нічого не боюся і поїду за тобою хоч на край світу... і люблю, і не забуду, моє хороше, рідне, дороге сонечко. Приснись мені...” 8 травня 1934 р. - „Дороге сонечко! ... Була у Пєшкової в Товаристві допомоги політв’язням, подала заяву про тебе і себе. Не знаю, що з того вийде. Дізналася в ДПУ про побачення з тобою. ...Завтра поїду до т. Горького і буду гово рити про все... взагалі у мене небагато надії.” 14 травня 1934 р. - “В Москві я пробувала зайти в ГУЛАГ, але мені навіть перепустки не дали. ...значить, треба колонізуватися і край. Подумаєш, страшно, що там зима довго... Ти у мене сонечко, і мені буде скрізь із тобою тепло.” 25 травня 1934 р. - “Продам все до остан нього аби доїхати і жити з тобою.” 28 травня 1934 р. - “ ...можна чи ні мені їхати, можеш не писати, бо я все одно приїду!” 1 червня 1934 р. - „Моє хороше, любе сонечко!.. Скільки тепла і ласки хочеться тобі дати за все те, що ти переживаєш. Тільки б доб ратися до тебе на проживання. Я все зроблю, щоб ти не так відчував увесь цей жах”. 5 червня 1934 р. - „Швидше б їхати! Немає сил терпіти і чекати. ...А коли ми будемо вкупі, то й полюбимо край Північний...” Варвара Олексіївна таки добилася права на зустріч. 21 червня 1934 р. вона виїжджає до Остапа Вишні в Чиб’ю (Ухтпечлаґ, нині Ухта). їхала з Харкова через Москву і В ’ятку (нині Кіров) на Котлас-Усть-Вим-Усть-Ухту (Чиб’ю). Що ближче було до Чиб’ю, то важче ставало пробитися через штучно і навмисне створювані перешкоди. З єзуїтським садизмом табірні власті намагалися якнайдовше затримати цю зустріч - спочатку чекала додаткового дозволу в Котласі, потім в Усть-Вимі, і лише 11 чи 12 липня при була до табору. Майже всю Східну Европу пе ретнула В. Маслюченко задля того, щоб усього 26 днів побути поряд із чоловіком. „26 днів проминули, як 26 хвилин, - запише 5.08.34 р. О. Вишня у табірному щоденнику. - Знову я зали шився сам. Вона поїхала бадьора й певна того, що через 3 місяці прибуде сюди зовсім. А сльози бриніли на її очах. Були вони у мене, ті гемон ські сльози.” Недаремні були ті сльози передчуття. Обі цяний дозвіл на поселення було скасовано. Нове горе жінки кривавими розпачливими рядками вихлюпується на папір: „...І знову обманули... ну, за що?.. Я не вірю, що більшовики можуть бути жорстокими до беззахисної, одинокої істоти, вся мета якої - бути корисною хоч у чому-небудь. І ось у цієї людини відняли останню радість у житті - це поїхати до коханого і дорогого... обіцяти і від няти. Яке це жахливе і тяжке покарання... Так, значить, можуть бути жорстокі... Невже комусь могло здатися розкішним і заздрісним, що дві люблячі істоти в далекому чужому краї можуть іти до заходу днів своїх рука в руку і тихо посміхатися своєму вечірньому щастю... Цілую ж тебе без кінця, і люблю, і жду. Доживати віку все ж будемо разом... Нехай хоч через 10 років, але ти мій, хоч нас розділяють тисячі верст. Я завжди з тобою, кожну мить! (4 жовтня 1934 p.). Вона витримує і цей удар. Силою волі знову оживлює в собі надії, життєрадісність, знову знаходить слова цілющої, життєдайної моральної опори: „Дорогий мій! Ріднесенький!.. Я послала тобі такого печального листа... а зараз волосся на собі рву, дурепа така здорова... ну чого я рознюнялася? Ти тільки не звертай уваги на того листа і не приймай близько до серця. Не так погано мені жити, не сумуй, мій любий. Більше прожито і пережито - залиша ється менше... Але я вірю... Смійся, смійся, моє сонечко, не сумуй, мені тільки легше буде, якщо я буду знати, що ти хоч іноді смієшся. Смійся!..” (21 жовтня 1934 p.). Продовження в наступному числі. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
