Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
судили на 10 років ув’язнення. Перенесемося у той час, спробуємо хоча б уявити ситуацію, у якій опинилася ця жінка. Попередні 9 років були часом її особистого і творчого злету. З її зовнішніми і внутрішніми даними, таланом і здібностями йти б і йти далі, до найбільших висот майстерности, плекати таке дороге, рідне родинне гніздо, де оселилася ве лика любов, безмежна взаємоповага. І раптом усе в один момент зруйновано. А попереду - бездонна прірва, яка безжально ковтнула все добре і заглядала в очі чорним майбутнім. Жіно чий вік такий короткий, так швидко минає. А їй тільки 31 рік. Ще можна було врятуватися, мож ливо, навіть досить високо злетіти. Не виклю чено, що недремне „державне око” навіть під тримало б, допомогло. Відмовся, відступися, жінко, закресли, викинь зі свого життя попе редні роки, як викидають на смітник спрацьо ване ганчір’я, забудь, що є на світі високі почуття! Хто тобі цей чоловік - у солідних радянських установах ви навіть не зареєстро вані! У тебе на руках ще й 10-літня дочка. Це ж так просто і вигідно - одразу перестати чис литися в ряді родин репресованих, стати віль ною, ні від кого не залежною. Вишнихо! Де взялися в тобі оті надзви чайні внутрішні сили, що їх ні купити, ні продати ні за яку ціну? Неначе всі найкращі риси жіноцтва свого народу сконцентрувалися в одній її постаті. Вона не вибирала. Не вагаю чись, стала на бій із горем - достойна дружина свого коханого чоловіка - сповідала ж бо від даність коханню і честі, а не папірцям та офіціо- зам, відданість людині. Так почалася 10-літня Голгофа подружжя. Непривітно стало Варварі Олексіївні у наї жаченому Харкові. Актриса звільнена з роботи, паспорт відібрано і взято підписку в триденний термін виїхати з міста (на 3 роки за межі Укра їни). Матеріяльного забезпечення ніякого. Ос танні 40 крб. віддала чоловікові, коли його виводили з дому. Квартиру в „Слові” наказано теж звільнити. Деякий час Варвара Олексіївна переховується у дядини Юлії Йосипівни. Дово диться швидко розпродувати речі, шукати засо бів до існування. Та найголовніше для неї - будь-яким чином підтримати чоловіка, шукати шляхів до полегшення його долі, до врятування. І почалися „оббивання порогів” офіційних уста нов, поїздки, запити, „прошенія”... Багато деталей її біографії тих років погли нув безжальний час. Залишилися крихти фактів і частина листування, але й вони не можуть нікого залишити байдужими. Листи... листи... Ті неве личкі напівзотлілі вже папірці, що летіли на Далеку Північ, і сьогодні зберігають у собі без цінну силу людської душі, вимальовують харак тер - вольовий, енергійний, оптимістичний, з притаманним їй природнім гумором і ніжною жіночістю. „Який вона молодець! Ніколи, між іншим, не чекав я, що така вона буде. Нема де гріха подіти, ми частенько з нею сварилися, живши вкупі, і як усі на неї нападали, що вона живе зі мною тільки з причин матеріяльних. Я цього ніколи не думав, але я ж так само мав сумнів, що вона так буде битися і клопо татися за мене, так зв’яже своє життя з моїм. І от нещастя показало, яка це цілеспрямо вана, прекрасна, самовіддана натура. Яке щастя мати такого справжнього друга... I як помилилися ті, що нападали на неї, всі „‘доброчинці’ виявилися в такому нещасті, що зовсім вони не такі вже ‘доброчинці’...” - на пише Остап Вишня у табірному щоденнику („Чиб’ю”, 3.08.1934 р.). Усю зиму й весну 1934 р. виходила Вар вара Олексіївна по слідчих інстанціях. Не добив шись ніяких пом’якшень для чоловіка, вона до магається прав на побачення і на переселення до нього на Північ. Невеликі фрагменти з листів цього часу говорять самі за себе: II січня 1934 р. - „Була у слідчого... Ду маю про тебе кожну хвилину...” (записка в ГПУ УРСР). 8 лютого 1934 р. - „...Цілують тебе... всі, хто тебе по-справжньому любить (правда, зараз видно, що таких дуже мало). ... Дякую, що ти мені почав снитися” (лист в ГПУ, Харків). 21 квітня 1934 р. - „... не падай духом і вір мені, що вся моя надія це ти і що я тільки про те й думаю, якби бути разом з тобою... піду і буду стукати в усі двері - десь та достукаюсь...” 26 квітня 1934 р. - „Найголовніше - не втрачай надії і будь певен, що маленька бідна жінка на далекій Україні буде робити все, що в її * Офіційно Остап Вишня та Варвара Маслюченко „розписалися” у радянському ЗАГСІ 8.12.1954 року.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
