Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Леонід КУЦЕНКО “А ми ж тую червону калину...” Стрілецька пісня зазвучала в Україні десь в другій половині 80-их років минулого століття. Пригадую перше свято факультету української філології (тоді на хвилі перебудови та націо нального піднесення ми ініціювали створення окремого факультету) ми вирішили завершити виконанням зі сцени пісні „Ой, у лузі червона калина”. Чутка про це докотилася з наших репетицій до парткому, і на наш заключний концерт з’явився сам секретар парткому з комсомольським вожаком. Якби вони догаду валися, в яку халепу потраплять, то обійшли б актову залю десятою дорогою. Зізнаюся, що й для нас, організаторів та й самих учасників концерту, його фінал став цілковитою несподі ванкою й досі до щему пам’ятною подією. Ще тільки зазвучали зі сцени перші акорди пісні, як несподівано для виконавців підвелася на ноги переповнена студентами заля, і спершу несмі ливо, а тоді на повний голос підхопила пісню. Мушу нагадати, що йдеться про грудень 1989, що для багатьох студентів і викладачів та пісня і той спів стали актом пробудження, актом переборення страху, що десятиліттями плекався імперськими силами. Це вже пізніше пісня звич но лунатиме на усіх наших зібраннях, стане традиційною. Тоді ж вона творила душі студен тів і викладачів. Щоправда, не всіх. На чільних місцях, у першому ряду центрального проходу, якраз посередині залі, залишилися мовчки сиді ти лише двоє секретарів - партійний і комсо мольський. Це бачили наші студенти і зривалися на фальцет і фортисимо, виспівуючи: „Марши рують наші добровольці у кривавий тан, / Визво ляти наших українців з московських кайдан”. Десь тоді ж я зробив несподіване для себе відкриття, пов’язане з піснями Січових Стріль ців, віднайшовши у фолкльорних записах наших студентів, що збиралися традиційними щоріч ними експедиціями, варіянти текстів стрілець ких пісень, записаних експедиціями у ті роки, коли ми ще не чули про стрілецьку пісню у нашому краї. Для мене це була цілковита неспо діванка. Як могло статися, що серед народних пісень, записаних у Добровеличківському райо ні, живуть і побутують пісні, які, здавалося, ось тільки-тільки зазвучали у нас, прийшовши з Галичини? Розгадка прийшла швидко. Ми отри мали чимало матеріялів про піврічне перебу вання Січових Стрільців у нашій степовій Укра їні. Дізналися, що вони жили у наших селах і містечках. До нас прийшли спогади січовиків про перебування на тодішній Слисаветградщині. Включно з кумедними ситуаціями, пов’язаними, наприклад, зі згадуваною вже Добровеличків- кою. Німецьке командування, - згадував усусі- вець Мирон Заклинський, - послало великий загін січовиків придушити селянське повстання в Добровеличківці. Містечко приготувалося до зустрічі, але було вкрай здивоване, що „німці”, які їхали їх усмиряти, співали українських пісень... Так і в’їхала з піснею колона усусів у місто, що збиралося зі зброєю в руках боро нитися від чужинців. Але зустріч закінчилася... хлібом і сіллю та спільним великим концертом для цілого містечка. Можливо, тоді й залиши лися усусівські пісні на Добровеличківщині. Зрештою, відомо, що наш степовий край був вельми благодатний для примноження стрі лецької пісні. Наприклад, збереглося кілька пі сень, у яких згадується місто Слисавет, так в часи УНР офіційно називали Слисаветград (те пер, на жаль, і досі - Кіровоград). Наведу лише прощальну пісню Романа Купчинського „Як стрільці йшли з України” про залишення січо виками Слисавета. Як стрільці йшли з України, То сльози тремтіли в очах, Бо кожен кидав там дівчину, На тих широких, на тих розлогих степах. Розвіялись мрії, рожевії Мрії мої, ах мої Та спомин про хвилі давнії, Давнії остався мені. В городі Єлизаветі Тужили дівчата в той день, І нило серце з розлуки, І гас в грудях, і гас в очах огень. Розвіялись мрії, рожевії Мрії мої, ах мої Та спомин про хвилі давнії, Давнії остався мені.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
