Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Леонід КУЦЕНКО “А ми ж тую червону калину...” Стрілецька пісня зазвучала в Україні десь в другій половині 80-их років минулого століття. Пригадую перше свято факультету української філології (тоді на хвилі перебудови та націо нального піднесення ми ініціювали створення окремого факультету) ми вирішили завершити виконанням зі сцени пісні „Ой, у лузі червона калина”. Чутка про це докотилася з наших репетицій до парткому, і на наш заключний концерт з’явився сам секретар парткому з комсомольським вожаком. Якби вони догаду валися, в яку халепу потраплять, то обійшли б актову залю десятою дорогою. Зізнаюся, що й для нас, організаторів та й самих учасників концерту, його фінал став цілковитою несподі ванкою й досі до щему пам’ятною подією. Ще тільки зазвучали зі сцени перші акорди пісні, як несподівано для виконавців підвелася на ноги переповнена студентами заля, і спершу несмі ливо, а тоді на повний голос підхопила пісню. Мушу нагадати, що йдеться про грудень 1989, що для багатьох студентів і викладачів та пісня і той спів стали актом пробудження, актом переборення страху, що десятиліттями плекався імперськими силами. Це вже пізніше пісня звич но лунатиме на усіх наших зібраннях, стане традиційною. Тоді ж вона творила душі студен тів і викладачів. Щоправда, не всіх. На чільних місцях, у першому ряду центрального проходу, якраз посередині залі, залишилися мовчки сиді ти лише двоє секретарів - партійний і комсо мольський. Це бачили наші студенти і зривалися на фальцет і фортисимо, виспівуючи: „Марши рують наші добровольці у кривавий тан, / Визво ляти наших українців з московських кайдан”. Десь тоді ж я зробив несподіване для себе відкриття, пов’язане з піснями Січових Стріль ців, віднайшовши у фолкльорних записах наших студентів, що збиралися традиційними щоріч ними експедиціями, варіянти текстів стрілець ких пісень, записаних експедиціями у ті роки, коли ми ще не чули про стрілецьку пісню у нашому краї. Для мене це була цілковита неспо діванка. Як могло статися, що серед народних пісень, записаних у Добровеличківському райо ні, живуть і побутують пісні, які, здавалося, ось тільки-тільки зазвучали у нас, прийшовши з Галичини? Розгадка прийшла швидко. Ми отри мали чимало матеріялів про піврічне перебу вання Січових Стрільців у нашій степовій Укра їні. Дізналися, що вони жили у наших селах і містечках. До нас прийшли спогади січовиків про перебування на тодішній Слисаветградщині. Включно з кумедними ситуаціями, пов’язаними, наприклад, зі згадуваною вже Добровеличків- кою. Німецьке командування, - згадував усусі- вець Мирон Заклинський, - послало великий загін січовиків придушити селянське повстання в Добровеличківці. Містечко приготувалося до зустрічі, але було вкрай здивоване, що „німці”, які їхали їх усмиряти, співали українських пісень... Так і в’їхала з піснею колона усусів у місто, що збиралося зі зброєю в руках боро нитися від чужинців. Але зустріч закінчилася... хлібом і сіллю та спільним великим концертом для цілого містечка. Можливо, тоді й залиши лися усусівські пісні на Добровеличківщині. Зрештою, відомо, що наш степовий край був вельми благодатний для примноження стрі лецької пісні. Наприклад, збереглося кілька пі сень, у яких згадується місто Слисавет, так в часи УНР офіційно називали Слисаветград (те пер, на жаль, і досі - Кіровоград). Наведу лише прощальну пісню Романа Купчинського „Як стрільці йшли з України” про залишення січо виками Слисавета. Як стрільці йшли з України, То сльози тремтіли в очах, Бо кожен кидав там дівчину, На тих широких, на тих розлогих степах. Розвіялись мрії, рожевії Мрії мої, ах мої Та спомин про хвилі давнії, Давнії остався мені. В городі Єлизаветі Тужили дівчата в той день, І нило серце з розлуки, І гас в грудях, і гас в очах огень. Розвіялись мрії, рожевії Мрії мої, ах мої Та спомин про хвилі давнії, Давнії остався мені.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
