Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ною жив і працював у Галичині. До часу нашого виїзду батько через український часопис у Гали- чині вже свого цього брата віднайшов. Коли вперше до вас прийш ло на душу Слово? Перш ий писаний рядок і враження від того? Слово прийшло на душу дуже рано. То було сумне слово покривдженої долею дитини. Коли я надрукувала свій перший вірш у Канаді, хтось ніби водив моєю рукою, підписуючи його дівочим прізвищем покійної матері. Загалом я думаю, що мої найперші вірші лягли мені на душу саме через неї. Це моя мама була Кузь- менко, вона померла, коли мені було три роки, але ніколи не помирала в моєму серці. Ваша перша прочитана книж ка? Ваш і улю блені заняття? Перша книжка, з якої мені читали, - “Коб зар”. Про це я написала в своєму спогаді “Мій найперший спогад”. І було то ще задовго до школи. Досі пам’ятаю стару, але добре видану книжку з ілюстраціями Шевченка. Можливо, я тоді до ладу ще й не розуміла її, але задушевне слово поета - його сердечність і мелодика - мене чарували. Пригадую, що я, коли вже навчилася читати, перечитувала й перечитувала “Катерину”, “Наймичку” та ін. А згодом прийшли й казки братів Грімм, Андерсена й інші. И донині чи не найулюбленіші мої заняття - читати й думати. Мрія дитинства - чи збулася вона? Найперша мрія - щоб повернулася моя мама. Та хіба ж мрії збуваються? А життя з бігом часу вносить свої корективи, проблеми. Мрії замінюють надії. При кожній нагоді я хотіла вчитися: з тих шкіл, що були доступні в тих обставинах, з книжок, зі спостережень - власних і чужих. Зустріти свого лицаря на біло му коні. Бути доброю мамою своїм дітям... Чи легко було Вам зберігати рідну мову в родині? Чужина завше робить своє... У тій мірі, як вона була осягнута в моїх синах - не тяжко, бо наша родина була завжди україномовна, а зокрема вдома. Для нас із чоло віком українська мова - рідна, ми обоє походили з україномовних родин. Для наших дітей україн ська мова була першою мовою в їхньому житті. Вони розмовляли нею завжди. Позакінчували суботні українські школи, курси Українознав ства. Щоправда, вони не володіють нею так, як англійською, якою поздобували вищі освіти в таких галузях науки, що вимагають бездоган ного знання англійської. Ніколи наші сини не звернулися до нас із чоловіком іншою мовою, ніж українська, навіть у присутності своїх англо мовних приятелів, чого ми вже від них і не дома галися. Але вони казали, що їхнім приятелям- неукраїнцям українці подобалися й що ті раділи, коли наші хлопці брали їх із собою на якісь українські забави або на репетиції (інколи такі репетиції відбувалися в нас удома) драматично го гуртка (переважно там ставили гумористичні сценки з українського канадського життя). їхні англомовні канадські приятелі дуже радо ходили на репетиції й допомагали з декораціями і освіт ленням. Один англо-сакський приятель так упо добав собі той драматичний гурток, що ще довго після того, як наші хлопці перестали вже грати в артистів, не покидав його і керував відповідним освітленням сцени, навіть їздив із ними на вис тупи до інших міст Канади й Америки. П оет ичні збірки Вас та Вашого чоловіка Бориса Олександрова дуже гарно сприйняла і критика й читачі в Україні. Вам має бути це приємно? Безумовно. Я з синами радію, що Борисові поезії промовляють людям в Україні. Та, мабуть, і не дивно, бо у його віршах багато хто у якійсь мірі бачить себе, принаймні, у якийсь період свого життя. Так само, як і тут - з тих, що добре знають українську мову і розуміють поезію, як поезію. Наш старший син каже, що у татових поезіях - елегантний вислів. Чи задоволені Ви були своєю роботою в бібліотеці? Ц е водночас була робота з книга м и й молоддю? Так. Беручи до уваги все і, зокрема, переш коди. Все було проти, здавалося. Ми ж приїхали в чужу країну без знання її мови, культури, обста вин, без конкретного фаху (властиво, ніякого), без грошей і навіть без найважливіших речей побуту (але з книжками, які поназбирували при різних нагодах - то хтось подарував, то було куплено, переважно це були таборові видання. Єдине, що в нас було, - то це молодість і бажання працювати, щоб устійнити, затвердити своє місце під сонцем. Не висіти в повітрі. В Канаді я завжди працювала, а при кожній нагоді старалася поповнювати свої знання. Тоді наша родина складалася з п’яти осіб - чотирьох чоловіків, з яких двоє були діти, й мене. Матеріяльні обставини змусили мене повер- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
