Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ною жив і працював у Галичині. До часу нашого виїзду батько через український часопис у Гали- чині вже свого цього брата віднайшов. Коли вперше до вас прийш ло на душу Слово? Перш ий писаний рядок і враження від того? Слово прийшло на душу дуже рано. То було сумне слово покривдженої долею дитини. Коли я надрукувала свій перший вірш у Канаді, хтось ніби водив моєю рукою, підписуючи його дівочим прізвищем покійної матері. Загалом я думаю, що мої найперші вірші лягли мені на душу саме через неї. Це моя мама була Кузь- менко, вона померла, коли мені було три роки, але ніколи не помирала в моєму серці. Ваша перша прочитана книж ка? Ваш і улю блені заняття? Перша книжка, з якої мені читали, - “Коб зар”. Про це я написала в своєму спогаді “Мій найперший спогад”. І було то ще задовго до школи. Досі пам’ятаю стару, але добре видану книжку з ілюстраціями Шевченка. Можливо, я тоді до ладу ще й не розуміла її, але задушевне слово поета - його сердечність і мелодика - мене чарували. Пригадую, що я, коли вже навчилася читати, перечитувала й перечитувала “Катерину”, “Наймичку” та ін. А згодом прийшли й казки братів Грімм, Андерсена й інші. И донині чи не найулюбленіші мої заняття - читати й думати. Мрія дитинства - чи збулася вона? Найперша мрія - щоб повернулася моя мама. Та хіба ж мрії збуваються? А життя з бігом часу вносить свої корективи, проблеми. Мрії замінюють надії. При кожній нагоді я хотіла вчитися: з тих шкіл, що були доступні в тих обставинах, з книжок, зі спостережень - власних і чужих. Зустріти свого лицаря на біло му коні. Бути доброю мамою своїм дітям... Чи легко було Вам зберігати рідну мову в родині? Чужина завше робить своє... У тій мірі, як вона була осягнута в моїх синах - не тяжко, бо наша родина була завжди україномовна, а зокрема вдома. Для нас із чоло віком українська мова - рідна, ми обоє походили з україномовних родин. Для наших дітей україн ська мова була першою мовою в їхньому житті. Вони розмовляли нею завжди. Позакінчували суботні українські школи, курси Українознав ства. Щоправда, вони не володіють нею так, як англійською, якою поздобували вищі освіти в таких галузях науки, що вимагають бездоган ного знання англійської. Ніколи наші сини не звернулися до нас із чоловіком іншою мовою, ніж українська, навіть у присутності своїх англо мовних приятелів, чого ми вже від них і не дома галися. Але вони казали, що їхнім приятелям- неукраїнцям українці подобалися й що ті раділи, коли наші хлопці брали їх із собою на якісь українські забави або на репетиції (інколи такі репетиції відбувалися в нас удома) драматично го гуртка (переважно там ставили гумористичні сценки з українського канадського життя). їхні англомовні канадські приятелі дуже радо ходили на репетиції й допомагали з декораціями і освіт ленням. Один англо-сакський приятель так упо добав собі той драматичний гурток, що ще довго після того, як наші хлопці перестали вже грати в артистів, не покидав його і керував відповідним освітленням сцени, навіть їздив із ними на вис тупи до інших міст Канади й Америки. П оет ичні збірки Вас та Вашого чоловіка Бориса Олександрова дуже гарно сприйняла і критика й читачі в Україні. Вам має бути це приємно? Безумовно. Я з синами радію, що Борисові поезії промовляють людям в Україні. Та, мабуть, і не дивно, бо у його віршах багато хто у якійсь мірі бачить себе, принаймні, у якийсь період свого життя. Так само, як і тут - з тих, що добре знають українську мову і розуміють поезію, як поезію. Наш старший син каже, що у татових поезіях - елегантний вислів. Чи задоволені Ви були своєю роботою в бібліотеці? Ц е водночас була робота з книга м и й молоддю? Так. Беручи до уваги все і, зокрема, переш коди. Все було проти, здавалося. Ми ж приїхали в чужу країну без знання її мови, культури, обста вин, без конкретного фаху (властиво, ніякого), без грошей і навіть без найважливіших речей побуту (але з книжками, які поназбирували при різних нагодах - то хтось подарував, то було куплено, переважно це були таборові видання. Єдине, що в нас було, - то це молодість і бажання працювати, щоб устійнити, затвердити своє місце під сонцем. Не висіти в повітрі. В Канаді я завжди працювала, а при кожній нагоді старалася поповнювати свої знання. Тоді наша родина складалася з п’яти осіб - чотирьох чоловіків, з яких двоє були діти, й мене. Матеріяльні обставини змусили мене повер- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top