Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Зухвальче, чолом, оком ниць! Тут недоторканість гробниць, Багаття і священний дуб І Володимирів тризуб Юрій Дараган у своїй збірці “Сагайдак” відкрив світ княжої доби, яку лаконічними сло вами оспівує Лятуринська у “Княжій емалі”. Під час Другої світової війни, внаслідок бомбардування, Оксана почала втрачати слух. Вона хоче повернутися в Україну, рятувати залишки зруйнованого дому та розстріляної родини, про що пише Уласові Самчуку. Однак політична ситуація і стан здоров’я змусили її їхати на Захід. Через переходові табори Ді-Пі, де вийшла друком її збірка прози “Материнки”, скитальська доля закидає Оксану до Міннеапо- лісу у США. Тут вона майже зовсім втративши слух, зі знищеним здоров’ям прожила у важких умовах до самої смерті. 1955 року у Вінніпегу виходить друге видання “Княжої емалі”, а наступного - збірка поезій для дітей “Бедрик”, з такими перлинами: “Росте на наших луках квітонька дрібна. Дала їй очі сині нянечка - весна. От прийде біля неї з усміхом хто-небуть услід тихенько квітка скаже: - не забудь! ” Померла Оксана Лятуринська в Міннеа- полісі 13 червня 1970 р. Посмертно, стараннями її приятельки Оксани Соловей, з’явилася “Ягіл- ка”, а 1983 року завдяки Організації Союзу Українок Канади вийшли “Зібрані твори Оксани Лятуринської”. 1986 року ОУК також видала розкішну книжку “Великодній передзвін” - чудові фотографії писанок Оксани, переважно з колекції авторки цих рядків, і біля кожної писанки вибраний весняний або великодній вірш поетеси. Відійшла від нас ця скромна жінка тихо, але її спадщина залишається в скарбниці укра їнської культури назавжди. Згадаймо ж її у 36- ліття смерти словами визначних сучасників її доби: Яр Славутич: “...творчість Оксани Ляту ринської багатогранна, глибоко продумана. Здається, що в ній немає нічого випадкового. Мужність і ніжність - оці два слова найкраще характеризують її світогляд”. Є. Маланюк: “В нашій винятковій добі, в її найстрашнішім етапі... постать Оксани Лятурин ської уявляється однією з найяскравіших “жон руських” нашої поезії”. Ю. Бойко: “... поетка розгортає перед нами одвічне багатство народної душі, показує не розривну єдність між працею хлібороба і його поезією...” Г. Лащенко: “В її віршах, не дивлячись на всю сконцентрованість вислову, є широчінь і глибина. В поезії не було початківця Оксани Лятуринської. Вона виступила відразу “гото ва”... В малярці відчувається поетка, в поетці - малярка. Чеські професори уважали, що як скульпторка вона має чоловічу руку і здібна до монументальносте”. У. Самчук: “Її світ десь там далеко. Коли я дивився в її пивні очі, іронічно примружені, було видно, що їй не легко розстатися з Перунами, волхвами, мечами, чаклунами... Це була поетка зі справжньої Божої ласки, призначеної лише вибранцям... Вона стратила хутір, родину, слух, можливість жити на землі предків, але вона набула ореол борця, який століттями стояв і буде стояти на сторожі найбільшої правди всіх правд, яким є Земля Предків... Яку ми звемо мелодійним звучним ім’ям - Україна”. В. Барка писав про збірку “Веселка”: “В ній здійснюється розквіт мистецького вислову, в якому багато сонця, барви, радосте і тієї свободи віршованого складання, яка знаменує вихід із строгих рис “Княжої емалі” до нового періоду в поетичному знаході...” М. Глобенко: “’Княжа емаль’ - це поезія боротьби і сили, багата на мотиви горя і щастя жіночого. Але і горе, і щастя матері, дружини, коханої, перейняті скромно величним, в суті своїм героїчним духом. З такими почуттями уявляємо собі жінок княжої доби, жінок часів Козачої Держави, такі є, часто безіменні героїні нашої трагічної доби”. Ю. Лавріненко: “...Коли виходили “Гусла” Оксани Лятуринської, то здавалося, що на вістниківському парнасі вже нічого було відкривати. Одначе до всього, що дали Дараган, Маланюк, Ольжич, Клен, Теліга, Оксана додала щось зовсім нове, своє. Коли ті старші дали пружність сталі, часом тонкої, аж співучої, Лятуринська взяла цю сталь і додала до неї безмежну глибінь поетичної ніжносте”.
Page load link
Go to Top