Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Ганна Черінь дуже влучно вибрала собі псевдо: бо надто тонко відчуває черінь рідної землі, - як та черінь гріє і як пече. Та й в одному з листів, що наводить Петро Ротач у журналі “Київ”, призналася: “А я, що виросла в місті й до 14 літ корови не бачила, любила й люблю селян. Це найрозумніші й найчесніші люди на світі (тепер вони у нас виродились). От і вибрала “Черінь”, щоб ближче до чорнозему”. Саме оця духовна близькість до рідних коренів і визна чила творчий сенс і мету письменниці: жити Україною, працювати задля України. Ось кілька штрихів із “Короткої автобіографії”, в якій вона сама визначила символ своєї стежки: “Я виросла на Київщині в родині диригента і вчителя, дочка- одиначка, але не розпещена. Можливо, що не дуже пестило нас життя - батько мусів ховати своє “соцпоходження”, хоч вийшов із багато дітної сім’ї, більшість якої загинула від страш ного голоду 1933 року. Писати почала з ди тинства і в школі здобувала премії за свої вірші. А як пішла до університету (Київського - Д.Ч.), писати перестала, бо від поетів, а особливо від початківців, вимагали “поезій” про партію, соц- змагання, вождів... Війна перервала навчання і вивела на чужину. Чужина - найкраща школа любови до Батьківщини. Вона навчає боротися за свій край тією зброєю, що Бог дає поетам - словом”. Ганні Черінь вдалося багато створити й частину з того видати. І це склало понад двад цять книжок - і для дорослих, і для дітей. І все це - під знаком України. Навіть у творах, присвячених далеким екзотичним краям, звучить Україна. Ось “пішли гуляти по Єлисейських Полях. Це - так, як Хрещатик у Києві...” Де ті Гаваї!? І туди “прихопили й українські вбрання - вишиту блюзку й сорочку. Одного дня вдягли і зробили сенсацію: серед барвистих гавайських вбрань наша одежа вражала своєю незвичай ністю, і цілий день ми давали нашим спів- мандрівникам та гідам відомості про Україну та робили ‘пропаганду’”. Якщо зважити, скільки поетка об’їздила світу, то й певні будемо: ускрізь там по світу лунала українська мова, вібрувала її духовна енергетика, линула Божа краса... Слава Богу, уже побачили світ і на Батьківщині її твори - в періодиці, шкільних читанках і окремими книгами. Особливо по- дійним стало видання роману “Слова”. Це, - пи сав Леонід Полтава, - “віршований роман про любов у її багатьох аспектах, включно з лю бов’ю до нації”. Хоч увесь твір зітканий з трагічної долі української творчої інтелігенції часів сталінщини, але просвітком на майбутнє звучать ліричні зболені рядки: Найтриваліший скарб - слова, Все інше у нас - тимчасове, І поки не скорене слово, Надія на волю жива. На вас вся надія, лицарі слова, Ті, що працюють без нагород. Пишіть, говоріть, щоб не згинула мова, Щоб не пропав український народ. Поетка кликала й провіщала. І співала гимн Україні. “Коли я писала й видала ‘Слова’, ніхто б і не подумав, що вдарить блискавка і станеться так, як у закінченні мого роману. А сталося, дякуючи Богові й долі”. Пора ту долю піднімати, як ту червону калину в стрілецькій пісні. І мусить бути із ким піднімати. У своїх лондонських враженнях Ган на Черінь дуже гарно пише: “Це одна з привілеїв українства, що ми всі як одна велика сім’я. Якщо американець у великім місті до когось звер неться й скаже: ‘Я голодний, і мені нема де заночувати’, це йому поможе, як мертвому кадило. Але знайдіть українця й зверніться до нього рідною мовою - і вас приголублять”. І ще дуже делікатна далі репліка: “Правда, зі знайомими бувають прикрі розчарування, але про це не варто говорити”. У вірші для дітей Ганна Черінь, що з’їзди ла пів-світу (зі своїм чоловіком Степаном), якось писала: Різні в світі є країни, Гарні є, є і багаті, Та найкраще в Україні, Бо найкраще - в рідній хаті. Зухвала думка так і норовить, пані Ганно, запитати: “Чи не закралося, бува, тепер розча рування (‘Ні-і-і, що ви!’ - озвалася присутня на вечорі поетка), як то траплялося зі знайомими?” „Але про це не варто говорити”? - добре Ви сказали. Не змовчу висловити своє захоплення Вашим творчим і життєвим подвигом: стільки витримати, стільки пережити - і все з вірою у світлу долю Батьківщини, і все в ім’я України. “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2005 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
