Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Оцю збірочку сумну, Звуки скривдженої мови, - Я присвячую тобі, Моя сестронько кохана, Що загибла в боротьбі, Злою долею спіткана! Вілюйськ, Якутськ, Тобольськ - адреси заслання українського поета. Він палко прагнув повернутися в Україну, він мріяв втекти в Галичину, до Івана Франка і Михайла Павлика, які підтримували його листами у засланні, які друкували його твори. Із відведених йому Все вишнім тридцяти восьми років чотири роки він був під наглядом поліції, а чотирнадцять провів у засланні. Восени 1902 року хвороби здолали поета, перекресливши всі його плани і споді вання. Відчуваючи близькість розв’язки його земних заслань, він попросив покласти у домо вину пасмо волосся Надії Сигиди - її дарунок перед розлукою на етапі 1888 року. „Хто стрівав серед життя хоть одну таку людину, - писав про Надію у статті-спогаді Павло Грабовський, - в тому довіку не згасне світлий погляд на життя, ні палка любов до ближнього”. Тяжке життя митця-політкаторжа- нина було позначене світлою любов’ю до Надії Сигиди, щедро перелитою в поетичне слово („До Н.К.С. ”) Такої певної, святої, Такої рідної, як ти, Такої щирої, простої - Вже більше, мабуть, не знайти. Таку не часто скинеш оком, Такою тільки що марить... А раз зустрінеш ненароком - Навіки душу озарить! Леонід КУЦЕНКО, літературознавець. Надія СУРОВЦОВА НАЧАЛ ЬНІЧЕК' Нас було 300. Зона як зона. Чомусь, правда, табір був штрафний, мабуть, для блатнячок чи побутових. Нам, політичним, іншого й „не положено”. Спека, північне літо. Коли сонце так довго на небі, коли нема холодку, а головне - нема води. Вода по нормі, скільки її там! Робота брудна. Піт заливає очі. Щоб ти не робив, усе одно спека тебе мордує. Не знаю, як там чоловіки, а жіноцтву той бруд, той брак води дошкуляли найбільше. Більше за голод, більше за надмірне напруження. І от - робота в полі. А недалечко - маленьке озерце. Може й не озерце, просто велика калюжа серед торф’яників, але в наших спраглих очах виросла в ставок. І кожного вечора, закінчуючи роботу, перед тим, як вертатися до зони, ми плескалися в тій нагрітій сонцем воді і відчували себе знов людьми. Радощі Ельгену! Нам заздрили усі, що ходили на іншу роботу. Хоч у нас були порепані пучки від сухого коріння, хоч солона була шкіра на наших обличчях. І заробіток був невеликий. Проте - заздрили. Саме ставкові, воді. Щастя таборове не буває довгим. І одної „провєрки”, коли всі стояли виструнчено на майданчику коло вахти, ми почули наказ: „Запрещаю!” (павза) бригаді, що працює на полі коло ставка, забороняю мити руки, ноги і прочіє мєлочі!”. Коли минуло 10 років, коли чимало нас повернулися майже до людського життя, стрінувшись, ми згадуємо минуле. І регочемо від серця: „мєлочі” з його чудесною, непереможною українською вимовою. Але тоді ми не сміялися. Це була така гірка образа! Нам забрали оту мізерну радість, оте повернення на нари напівчистими, отой сон у прохолоді знеможеного працею тіла, вбогі мрії в’язня. Надія Суровцова. Спогади. Київ, В-во ім. Олени Теліги, 1996. “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2005 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
