Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Світлана КУЗЬМЕНКО осінь Золотіє осінь в далині. На дорогу листя ронять клени. Осінь в очі дивиться мені. Не дивись так, осене, на мене. Бо тебе я зовсім не боюсь. Чи ж не стане те, що має стати? Тільки в душу не заходь мою, Доки не зведу тобі я хати. У сяйві променів. Поезії. Торонто, 1984 Леся ЛИСАК-ТИВОНЮК А Й С Т Р И Ц В І Т У Т Ь Знов цвітуть айстри. Знов задумано дивляться їхні голівки - білі, рожеві, фіолетові і ще якогось особливого кольору, який хіба назвати „кольором заходячого сонця”. Знов у людських очах відби ваються такі ж думки, як щороку - літо кінчається, те вимріяне, довгождане літо. Цвітуть айстри. Квіти поетів, квіти мрійників, квітки давніх приходств, клюмбів біля сільських шкіл, квіти, що їх плекали матері, сестри. Квіти, що цвітуть при уявній стежці до рідного... Мовчать граціозні голівки айстрів, думка підказує: - такий порядок у природі. Одне відходить, друге наступає. Та й буває гарна, погідна золота осінь. Дивлюсь на ніжно-білі, тепло-рожеві, маєстатично-фіолетні квітки. - Гарні ви, що нагадуєте колишній поворот до школи по вакаціях. Мати сіяла вас колись на великій клюмбі перед школою. Відтоді ви пахнете домом, тим, що його тепер вже нема. Відтоді ви пов’язалися в думках з тими, що „людські діти вчили”. Правда, ви не такі, як мамині, ані навіть такі, як на пачечці з насінням. На малюнку вас представили з довгими, легкозакучерявленими пелюстками. А тут у вас короткі, туго скручені пелюстки, ще й жовта серединка. Ви радше схожі на айстри, що цвіли на сільських городах, що їх сіяли дівчата. Звали вас у селі не айстрами, а „вареничками”. Хоч не поетична, та мила назва. Чи тому, що ви були плоскі й круглі, ви сільські варенички? Знаю, знаю, мої айстри, що бувають різні породи квітів, не дивуюся. Та чому це я в думках з вами розмовляю? Хіба квіти розуміють людську мову? Не думаю, та чула тут не раз, що будьто, квіти краще ростуть і цвітуть, коли людина до них промовляє. Будьто вони теж прагнуть людської уваги, як і все, що живе. Якщо це правда, то аравкарія, яка стоїть у кутку під вікном, любить стукіт писальної машини, бо росте-росте вже аж під суфіт. Рука обережно гладить голівки айстрів. - Не шкодить, що ви трохи інакші, як були в мами. Ніщо вже не буде таке, як колись було. Часи змінилися, і ми, люди, теж. Тільки може людина так добре себе не бачить, як бачить довкілля. ... Перед очима все ще мамина клюмба. Високо підсипана, ідеально кругла. Посередині був кущ лілей. Тих білих, що зацвітали на св. Івана-Лопушника... А стежка довкруги клюмби висипана білим піском. Не пригадую чи мати підливала квіти, як оце ми всі тут підливаємо. Мабуть ні. Скільки відер води треба було принести зі студні? Та земля вдома була добра, росли айстри пишно. ... Бачу сільські городи, де айстри-„варенички” зацвітали поміж буряками чи капустою, при стежці чи борозні. Ну, так, кожний клаптик городу був цінний, мав принести користь, а квіти сіяли тільки для прикраси. “Н А Ш Е Ж ИТТЯ”, ВЕРЕСЕН Ь 2005 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
