Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
- пише М. Фабіанова, - він розумів, що хвороба його серйозна і тяжка. Однак при страшних болях він виявляв виняткову мужність, часто переводячи все на жарт. Під час приступів печінки ковтав пригорщами глюкозу навіть у трамваї”. Фінал 1943 року приніс Олександру Олесю гарний дарунок від української громади Праги - вшанування 40-річчя його літературної праці. „Я також була при сутня на цьому зібранні, що відбулося 5 грудня 1943 року на Виноградах, в міському театрі, де я сиділа поруч з О. Олесем. Він, щоправда, не дуже любив, щоб його вшановували. В усякому разі якось мені сказав, що почуває себе на такому зібранні дуже ніяково, ніби сам не свій”, - згадувала М. Фа біанова. Життя минає, наче сон, У пущі, серед лісу. І вже чиясь страшна рука Береться за засвісу4, - писав Олесь у січні 1944 року, борючись із недугою. Мистець вбачав своє спасіння у спіл куванні з природою, у втечі до річки, бо ж, як він писав в одній із поезій, „сам Бог приходить до води”, вмовляючи швидше всього самого себе: „Покиньте міста сірий брук, Виття сирен і зойк трамваїв, І йдіть на килим срібних лук, На синє озеро під гаєм ”5. Саме тому в останні роки життя він шукав собі постійне помешкання за містом. Ось як писав про це Олесь у листі до М. Фабіанової: „Сьогодні буду в трьох селах, відвідаю ще одного знайомого, а в суботу в 4,5 ранку або в 8 ранку від’їду до Праги. Не хочу обтяжувати добрих людей, маю роботу (казку), нема вугілля, а головне, Віра тут хвора й зовсім самотня. Надіюся, що Вас побачу ще в суботу... Вітаю коханого пана Водяника, і дайте руку, щоб міг її 4 Олесь Олександр. Твори в двох томах. - С. 549. 5 Там само. - С. 552. поцілувати. Ваш Кашель. Четвер. 12.04.1944 р.” І все ж розв’язка по етового життя наближалася невмолимо. Марія була її свід ком, залишивши нам свої спогади про останні дні поета: „Улітку 1944 року стан здоров'я Олександра Олеся особливо погіршився. Далося, очевидно, взнаки повідомлен ня про смерть його сина Олега, замученого фашистами в концтаборі Саксенгаузена. Важко навіть передати, як переніс цю втрату Олесь. У липневі дні поїхав він, як завжди, в Ледеч до свого українського товариша-агро- нома за красою сільської ідилії і, зрозуміло, на риболовлю. Але ні спокій навколишньої приро ди, ні тепло домашнього вогнища не змінило Олесеве здоров'я на краще. Його листи звідти повні захоплення природою і чуйною увагою милих людей. Він навіть не запідозрює, що приїхав на Сазаву востаннє. А 4 липня пише: ‘Мічінко! Посилаю свій щирий привіт. Також вітаю коханого Олександра, якого хочу бачити якнайшвидше. Радує мене літо. Являє ліс, річку, світанок, небо, пізній вечір. Ваш О. Олесь’. Після його від'їзду до Ледеча їду туди й сама, бо мене постійно просила про це Віра Антонівна. В тому ж будинку я знаходилася біля ліжка Олеся доти, аж поки приїхала швидка допомога з Праги. Разом їдемо до лікарні. Доглядала там за ним, настільки мені дозволяла моя служба. Але з часом, на прохання поета, ми перевезли його додому. Через кілька днів стан його здоров'я різко погіршився: це призвело до втрати свідомості. Перед його смертю Віра Антонівна послала за мною і Олександром, щоб ми змогли його побачити востаннє. Коли ми ввійшли до вмираючого, Віра Антонівна вийшла. Однорічний синок намагався робити перші кроки біля смертного ложа, опи рався ручками об його стінку. Коли поет видих нув востаннє, хтось з присутніх зробив фото, що відображало останні хвилини життя Олеся. Діягноз поетової хвороби - цироз печінки. Пам'ятаю, як ми готували його до похо ронного обряду: Віра Антонівна, Ніна Левитська і я. Віра Антонівна подарувала нам пасмо во
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
