Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Не дивно, що вона мала величезний вплив на формування особистості свого єдиного пле мінника. У споминах про улюблену тітоньку О. Саф’ян зізнавався, що йому завжди хотілося наслідувати їй, звіряти свої вчинки з тим, як вона діяла в подібних ситуаціях. Один з голов них законів, згідно яких жила Олена Могилян- ська було: «Я ні на кого не ображаюсь». Була людиною з високим почуттям самоповаги, гордою і образливість в будь-яких виявах була для неї принизливою. О. Могилянська була надзвичайно доброю і чутливою жінкою. Один з прикладів - ніжні стосунки з молодшою сестрою Іриною. Вони постійно листувалися (навіть з Норильська, Красноярська), розмовляли по теле фону, часто їздили одна до одної, зворушливо піклувалися одна одною навіть в життєвих дрібницях. О. Саф’ян писав, що в своєму житті не зустрічав іншої людини з таким сприйняттям динаміки життя. Звичайно, старші люди так чи інакше стають консервативними. У цьому сенсі Олена Могилянська так і не стала старше 20-25 років. Постійно цікавилась всім, що відбувалося навколо: розвитком суспільства, модерністськи ми явищами в мистецтві, літературі. Завжди мала свіже, необтяжене закостенілими догмами сприйняття оточуюючого світу. Не уявляла свого життя без книжок, завжди слідкувала за виходом новинок, читала до останнього дня життя. Можна говорити, що О. Могилянська мала веселий характер, ніколи не журилася, незалежно від настрою була душею будь-якої кампанії, в тому числі і людей зовсім іншого віку. Проживши майже все життя в Москві, О. Могилянська не забула української мови. За любки читала українські книжки, часом гово рила мовою свого народу, вставляючи прислів’я і приказки. Часто згадувала рідний Чернігів, Київ. Упродовж 60-90-х pp. неодноразово відві дувала ці міста. За дорученням редакції їздила до Львова. Багато разів була у Дніпропетров ську, де мешкала молодша сестра і улюблений племінник, який вважав її другою мамою. Але невблаганний вік давав себе взнаки. В останньому листі до мене від 20 грудня 1997 р. Олена Могилянська з сумом писала, що «по дарунок, надісланий мені долею - «многая літа» - не дуже завидний». У 1995 р. вона погодилась переїхати з Москви до племінника до Дніпро петровська. Останні два з половиною роки вела активний спосіб життя, не було жодного дня, щоб вона, незалежно від погоди, не виходила на прогулянку. Пізньої осені 1997 р. було зорга нізовано виступ Олени Могилянської в бібліо теці для дітей і юнацтва, який пройшов при переповненій залі з великим успіхом. Разом з племінником вона ще планувала поїхати автом до Чернігова. Не судилося. 8 лютого 1998 р. Олени Могилянської не стало. Сповіщаючи автора цих рядків про сумну звістку, О. Саф’ян писав: «Трапилося це 8 лютого цього року цілковито несподівано, впродовж кількох хви лин і, гадаю, сама Олена Михайлівна не встигла нічого зрозуміти. Смерть її була легка, вона хотіла так піти і Бог їй це дав. До цього вона вела активний спосіб життя, багато читала, цікавилась всіма подіями, котрі відбувались поруч і в оточуюючому світі. Вікова нежить, певна річ, була присутня, але вона не була небезпечна і ми вважали, що ще поживемо разом.» Упокоїлась поруч з чоловіком на Новодєвічому кладовищі. На траурну церемонію прийшли її колишні співробітники. О. Саф’ян, приїжджаючи до Москви, зауважив, що хтось постійно підтримує порядок на місці їх вічного спочинку. Остання представниця славного україн ського роду Могилянських, Олена Могилянська прожила довге, але нелегке життя. В ньому вистачало всього: втрата рідних, арешт і зас лання, голод і поневіряння, але не втратила людяність, теплоту, жагу до життя. Була над звичайно скромною. Ніколи нічого не просила. Згадувала і писала про всіх, крім себе. І тому, користуючись нагодою ювілею, присвячую цю невелику статтю світлій пам’яті цієї незвичайної жінки - Олени Михайлівни Могилянської. Сподіваюсь, що шановні читачі простять мені за те, що передам зміст напису на звороті фотографії, надісланій в останньому листі з 20 грудня 1997 р. На добру пам ’ять Шановному і дорогому Григорію Михайловичу Курасу. Безмежно вдячна за Ваші талановиті праці про мого батька - українського письменника Мих. Мих. Могилянського. З глибокою пошаною, його дочка, Олена Могилянська. “НАШ Е Ж ИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2005 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
