Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
нічого не знала... На засланні Б. Ісаєв був позбавлений можливості працювати; працювала дружина, а йому доводилося займатися городом і хатнім господарством. У 1949 р. їм дозволили переїхати значно південніше, в село Сухобузим, в тому ж Красноярському краї. Олена Могилян ська користувалась повагою співробітників і керівництва. їй (засланій!) постійно довіряли возити бухгалтерські звіти до Красноярська, а одного разу - у 1943 р. - навіть до Москви. Чесність, почуття обов’язку, надзвичайна поряд ність - ці риси кидалися у вічі всім, хто мав нагоду працювати чи зустрічатись з цією жін кою. Слід відзначити особливі, безхмарно- любовні відносини між Оленою Могилянською і її чоловіком. І хоча в Б. Ісаєва це був другий шлюб, до того ж він був на 12 років старший за дружину, характер їх відносин був чи не найвищим ідеалом стосунків між чоловіком і жінкою. Племінник Олени Олександр Саф’ян з захопленням писав авторові цих рядків про незабутні враження від спостерігання взаємин між його тітонькою й дядьком. Взаємоповага, повне розуміння слів, справ, інтересів один одного, постійне прагнення догодити - це далеко не все, чим характеризувалась їх любов і взаємна повага. Олександр признавася мені, що бачив у характері їх відносин справжній ідеал, і мріяв побудувати такі ж в своїй майбутній сім’ї. У Б. Ісаєва від першого шлюбу було двоє дітей, в яких були свої діти. Вони дуже поважали Олену. Взаємні відвідини були постійними, навіть через 20 років після смерті Б. Ісаєва. Цікаво, що питання про переїзд Олени до пле мінника вирішувався в Москві на сімейній «нараді» за участю дітей і онуків Б. Ісаєва! Після реабілітації і переїзду до Москви у 1955 р. О. Могилянська працювала в редакції «Піонерської правди». Це був насичений період її життя: крім багатьох публікацій в різних виданнях, вона написала книжку казок, вела рубрику дитячих листів, зорганізовувала дитячі виставки. Після виходу на пенсію, більше 30-ти (!) років продовжувала активну співпрацю зі своєю газетою, була громадським літературним консультантом, виконувала різну редакторську роботу. Майже до самого виїзду з Москви відповідала на гори дитячих листів. О. Саф’ян згадував, що коли він приїздив до Москви, то допомагав тітоньці носити важкі торбини цих листів з редакції додому і в зворотному напрямку. Бачив, як її, майже девятдесятлітню, чекали в редакції, раділи її появі. Вона була справжньою душевною подругою для порівняно і зовсім молодих працівників. Олена Могилянська ніколи не забувала про долю своїх рідних. У 50-ті pp. почала клопо татись про реабілітацію сестри і брата. Мріяла про те, що будуть видані бодай окремі їх твори. З сумом повідомляла мені, що Микола Бажан ще у 1986 р. писав їй про книжку віршів брата Дмитра, яку планує видати Спілка письменників України. Але ні цей збірник, ні том вибраних творів батька, який десь у 1990 р. вже був готовий для друку, так і не побачили світ, «...але все це зникло з життя і в мене вже недостатньо сил» - писала мені Могилянська в своєму останьому листі. Разом з тим, наукові пошуки автора цих рядків і знахідки невідомих фактів з життя М. Могилянського, особливо його остан нього рукопису, викликали в неї велике зацікав лення. Віддана дочка неодноразово дякувала за публікації про батька, цікавилася справою дисертації, яку хотіла прочитати. Вона раділа, що люди будуть, нарешті, знати щось про її незвичайного батька і на землі залишиться якийсь слід від її родини. Мене вразило те, як згадували Олена та її сестра Ірина невинно знищених сестру і брата. Вони говорили про них, як про ...живих. Начебто живуть вони в далекому місті. В розмовах траплялось, скажімо, таке: «М. Рильський - то великий друг Ладі», або «Дімка написав вірш, який наша мама не схвалила, бо він їй показався хуліганським». Розповідали про поїздки до Ладі в Дмитров, про богемне життя Дмитра в Харкові і інше. Але в цих споминах було тільки веселе і оптимістичне і майже ніколи про трагедію, яка сталася. І чи не було це найвищим виявом любові до рідних, яких вже немає на світі? Перебуваючи в Москві у 1993 р. я мав щасливу нагоду зустрітися з Оленою Могилянською в її затишній квартирі. Горда постава сивої, з благородним і водночас простим обличчям одразу викликали велику симпатію і повагу до неї. Видно було, що перед тобою незвична людина. Упродовж кількох годин я мав незабутню бесіду з цією високо- інтелігентною і такою цікавою жінкою. На про щання подарувала мені кілька оригінальних фотографій свого батька. 6 “НАШ Е Ж ИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2005 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
