Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
нічого не знала... На засланні Б. Ісаєв був позбавлений можливості працювати; працювала дружина, а йому доводилося займатися городом і хатнім господарством. У 1949 р. їм дозволили переїхати значно південніше, в село Сухобузим, в тому ж Красноярському краї. Олена Могилян ська користувалась повагою співробітників і керівництва. їй (засланій!) постійно довіряли возити бухгалтерські звіти до Красноярська, а одного разу - у 1943 р. - навіть до Москви. Чесність, почуття обов’язку, надзвичайна поряд ність - ці риси кидалися у вічі всім, хто мав нагоду працювати чи зустрічатись з цією жін кою. Слід відзначити особливі, безхмарно- любовні відносини між Оленою Могилянською і її чоловіком. І хоча в Б. Ісаєва це був другий шлюб, до того ж він був на 12 років старший за дружину, характер їх відносин був чи не найвищим ідеалом стосунків між чоловіком і жінкою. Племінник Олени Олександр Саф’ян з захопленням писав авторові цих рядків про незабутні враження від спостерігання взаємин між його тітонькою й дядьком. Взаємоповага, повне розуміння слів, справ, інтересів один одного, постійне прагнення догодити - це далеко не все, чим характеризувалась їх любов і взаємна повага. Олександр признавася мені, що бачив у характері їх відносин справжній ідеал, і мріяв побудувати такі ж в своїй майбутній сім’ї. У Б. Ісаєва від першого шлюбу було двоє дітей, в яких були свої діти. Вони дуже поважали Олену. Взаємні відвідини були постійними, навіть через 20 років після смерті Б. Ісаєва. Цікаво, що питання про переїзд Олени до пле мінника вирішувався в Москві на сімейній «нараді» за участю дітей і онуків Б. Ісаєва! Після реабілітації і переїзду до Москви у 1955 р. О. Могилянська працювала в редакції «Піонерської правди». Це був насичений період її життя: крім багатьох публікацій в різних виданнях, вона написала книжку казок, вела рубрику дитячих листів, зорганізовувала дитячі виставки. Після виходу на пенсію, більше 30-ти (!) років продовжувала активну співпрацю зі своєю газетою, була громадським літературним консультантом, виконувала різну редакторську роботу. Майже до самого виїзду з Москви відповідала на гори дитячих листів. О. Саф’ян згадував, що коли він приїздив до Москви, то допомагав тітоньці носити важкі торбини цих листів з редакції додому і в зворотному напрямку. Бачив, як її, майже девятдесятлітню, чекали в редакції, раділи її появі. Вона була справжньою душевною подругою для порівняно і зовсім молодих працівників. Олена Могилянська ніколи не забувала про долю своїх рідних. У 50-ті pp. почала клопо татись про реабілітацію сестри і брата. Мріяла про те, що будуть видані бодай окремі їх твори. З сумом повідомляла мені, що Микола Бажан ще у 1986 р. писав їй про книжку віршів брата Дмитра, яку планує видати Спілка письменників України. Але ні цей збірник, ні том вибраних творів батька, який десь у 1990 р. вже був готовий для друку, так і не побачили світ, «...але все це зникло з життя і в мене вже недостатньо сил» - писала мені Могилянська в своєму останьому листі. Разом з тим, наукові пошуки автора цих рядків і знахідки невідомих фактів з життя М. Могилянського, особливо його остан нього рукопису, викликали в неї велике зацікав лення. Віддана дочка неодноразово дякувала за публікації про батька, цікавилася справою дисертації, яку хотіла прочитати. Вона раділа, що люди будуть, нарешті, знати щось про її незвичайного батька і на землі залишиться якийсь слід від її родини. Мене вразило те, як згадували Олена та її сестра Ірина невинно знищених сестру і брата. Вони говорили про них, як про ...живих. Начебто живуть вони в далекому місті. В розмовах траплялось, скажімо, таке: «М. Рильський - то великий друг Ладі», або «Дімка написав вірш, який наша мама не схвалила, бо він їй показався хуліганським». Розповідали про поїздки до Ладі в Дмитров, про богемне життя Дмитра в Харкові і інше. Але в цих споминах було тільки веселе і оптимістичне і майже ніколи про трагедію, яка сталася. І чи не було це найвищим виявом любові до рідних, яких вже немає на світі? Перебуваючи в Москві у 1993 р. я мав щасливу нагоду зустрітися з Оленою Могилянською в її затишній квартирі. Горда постава сивої, з благородним і водночас простим обличчям одразу викликали велику симпатію і повагу до неї. Видно було, що перед тобою незвична людина. Упродовж кількох годин я мав незабутню бесіду з цією високо- інтелігентною і такою цікавою жінкою. На про щання подарувала мені кілька оригінальних фотографій свого батька. 6 “НАШ Е Ж ИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2005 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
