Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
^К озак-невм ирака9’ М икола Мирський „...Справжній козак- невмирака, вічний Мамай - Микола Чирський з його вродженою елеґанцією, його блискучою діялектикою жит тя, яке, здавалося, виткане у нього гладдю на чистому шовку з чистого оптимізму, дарма, що це була війна і вічна революція”,1 - так за хоплено Улас Самчук відгу кувався про одного із побра- тимів-мистців Празької пое тичної групи. Оте „козак- невмирака, вічний Мамай” вжито письменником не зад ля кучерявості стилю. Слав нозвісний козак Мамай був грозою ворогів козацької держави і беззаперечним ав торитетом серед козаків. Ро сійське військове начальство доклало максимум зусиль для його арешту і страти. Але сталося диво дивне. Не встигли росіяни відрапортувати до столиці про свою перемогу над Мамаєм, як затриманий російськими загонами український козак назвався... Мамаєм. І було тих Мамаїв десятки. Мій колега історик на початку 90-х років знайшов в архівах понад п’ятдесят судових справ над українськими козаками, кожен з яких, потрапивши в руки російського війська, вважав за честь назватися Мамаєм. Утім, історія з „коза- ком-невмиракою” у випадку Миколи Чирського теж має свою таємницю. Ще наприкінці минулого століття, працю ючи над життєписом Євгена Маланюка, мав я чимало зустрічей з людьми, які знали і па м’ятали поета. Час від часу в їхніх спогадах зринали й імена інших поетів-пражан, а серед них і приятеля Маланюка Миколи Чирського. На жаль, не пам’ятаю вже, хто розповів мені, що хворому на сухоти Чирському лікарі ще десь у 1. Самчук Улас. На білому коні // Дзвін. - Львів, 1993. - No. - С 23. середині тридцятих винесли невтішний присуд. Якимось чином той сумний висновок лікарів став відомим самому Миколі. Він зібрав друзів і сказав: „А не діждетеся! Дзуськи! Поки не побачу маму, я не помру!” Я може, й не повірив би тій історії, коли б згодом не знайшов тому підтвердження у спогадах про Миколу Чирського в самого Є. Маланюка: „Цей палаючий енерґією життя й творчості сухітник, розуміється, не робив собі жадних ілюзій, зі стану свого організму. Він знав, що він приречений. Але й попри всю свою „легко важність” - мав він одну заповідну ідею-мету: вмерти на Батьківщині і то вмерти в родинній хаті, побачити матір, що її так міцно любив. І вдячне життя, якого мистцем був Микола, здійснило його мрію цілковито: Микола дочекався 21 червня 1941 року, як стій подався слідами війни до рідного Кам’янця, зустрів після більш як двадцятилітньої розлуки і обійняв матір, жив коло неї ще пару місяців. І люба многостра- дальна мати своєю материнською рукою закрила очі синові”.2 А вже працюючи над біографією самого М. Чирського я знайшов ще одне підтвердження тій принагідно почутій розповіді. Улас Самчук, збираючись в Україну в травні 1941 року, зай шов попрощатися з Миколою Чирським, що чер говий раз лежав у лікарні: „З Чирським, якого я застав у відділі безнадійних, у товаристві кістя ків, на які тяжко було дивитись, - читаємо у спо гадах У. Самчука, - відогралася ціла мелодрама: - Що? То ви вже їдете? На Україну? А мене лишаєте тут? Ніколи! Я також їду! Було нелегко дивитися на цього полум’я- 2. Е.М . Листи до любезних земляків // Вісник. - Нью-Йорк. - 1956. - Ч. 4. - С. 18-19. Малюнок-реконструкція портрету Миколи Чирського. Андрій Надєждін (Кіровоград). 10 “Н А Ш Е Ж ИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2005 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top