Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
^К озак-невм ирака9’ М икола Мирський „...Справжній козак- невмирака, вічний Мамай - Микола Чирський з його вродженою елеґанцією, його блискучою діялектикою жит тя, яке, здавалося, виткане у нього гладдю на чистому шовку з чистого оптимізму, дарма, що це була війна і вічна революція”,1 - так за хоплено Улас Самчук відгу кувався про одного із побра- тимів-мистців Празької пое тичної групи. Оте „козак- невмирака, вічний Мамай” вжито письменником не зад ля кучерявості стилю. Слав нозвісний козак Мамай був грозою ворогів козацької держави і беззаперечним ав торитетом серед козаків. Ро сійське військове начальство доклало максимум зусиль для його арешту і страти. Але сталося диво дивне. Не встигли росіяни відрапортувати до столиці про свою перемогу над Мамаєм, як затриманий російськими загонами український козак назвався... Мамаєм. І було тих Мамаїв десятки. Мій колега історик на початку 90-х років знайшов в архівах понад п’ятдесят судових справ над українськими козаками, кожен з яких, потрапивши в руки російського війська, вважав за честь назватися Мамаєм. Утім, історія з „коза- ком-невмиракою” у випадку Миколи Чирського теж має свою таємницю. Ще наприкінці минулого століття, працю ючи над життєписом Євгена Маланюка, мав я чимало зустрічей з людьми, які знали і па м’ятали поета. Час від часу в їхніх спогадах зринали й імена інших поетів-пражан, а серед них і приятеля Маланюка Миколи Чирського. На жаль, не пам’ятаю вже, хто розповів мені, що хворому на сухоти Чирському лікарі ще десь у 1. Самчук Улас. На білому коні // Дзвін. - Львів, 1993. - No. - С 23. середині тридцятих винесли невтішний присуд. Якимось чином той сумний висновок лікарів став відомим самому Миколі. Він зібрав друзів і сказав: „А не діждетеся! Дзуськи! Поки не побачу маму, я не помру!” Я може, й не повірив би тій історії, коли б згодом не знайшов тому підтвердження у спогадах про Миколу Чирського в самого Є. Маланюка: „Цей палаючий енерґією життя й творчості сухітник, розуміється, не робив собі жадних ілюзій, зі стану свого організму. Він знав, що він приречений. Але й попри всю свою „легко важність” - мав він одну заповідну ідею-мету: вмерти на Батьківщині і то вмерти в родинній хаті, побачити матір, що її так міцно любив. І вдячне життя, якого мистцем був Микола, здійснило його мрію цілковито: Микола дочекався 21 червня 1941 року, як стій подався слідами війни до рідного Кам’янця, зустрів після більш як двадцятилітньої розлуки і обійняв матір, жив коло неї ще пару місяців. І люба многостра- дальна мати своєю материнською рукою закрила очі синові”.2 А вже працюючи над біографією самого М. Чирського я знайшов ще одне підтвердження тій принагідно почутій розповіді. Улас Самчук, збираючись в Україну в травні 1941 року, зай шов попрощатися з Миколою Чирським, що чер говий раз лежав у лікарні: „З Чирським, якого я застав у відділі безнадійних, у товаристві кістя ків, на які тяжко було дивитись, - читаємо у спо гадах У. Самчука, - відогралася ціла мелодрама: - Що? То ви вже їдете? На Україну? А мене лишаєте тут? Ніколи! Я також їду! Було нелегко дивитися на цього полум’я- 2. Е.М . Листи до любезних земляків // Вісник. - Нью-Йорк. - 1956. - Ч. 4. - С. 18-19. Малюнок-реконструкція портрету Миколи Чирського. Андрій Надєждін (Кіровоград). 10 “Н А Ш Е Ж ИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2005 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top