Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Оксана МОСТОВИЧ М атерині Р уки Вісім десятиліть різьбить їх мозаїка трудів, але вони живі; дарма що на них не одна печать „житейського моря”; тендітна оболонка прозорого тіла, набряклі жилки, плями, близни. Перед бурею в них неописане словникове багатство: вони в’януть, терп нуть, печуть, їх наче тягнуть, рвуть, свер- лують, шматують, ріжуть... Але є в них щось від Прометея. Вони оживають і стоїчно довершують початі діла. Довершують початі й зачинають нові, і все це з якоюсь наче молитовною снагою материнської місії та людського призначення: без нарікань і без нагороди. Руки моєї мами - це свідки великого життя, а ім’я йому - сила. Гей, скільки-то вод спливло ши роким плесом покутського Дністра з отих далеких днів, як ці молоді руки росли й кріпшали, як своїй матері-вдові серед лихоліття великої війни вірно служили, молодих сестер голубили й доглядали, як вели їх вперто й невтомно до обріїв освіти та знання. У теплих, але рішучих долонях молодої вчительки дитячі руки малих школярів ставили з напруженням на папір перші букви, перші слова. І все це не в просторих, вивінуваних педагогічним знаряддям, модерних шкільних будинках, а в убогих наших селах, де єдиним вірним супутником відданого вчителя була любов і свідомість служби своєму народові. По широкому світу розкидала неспокійна доля всіх отих Івасів і Настунь, що їх ті невсипущі руки вчили писати, читати, добра вчили. А як знайдеться іноді хтось із них, що пізнає давню вчительку, підходить з тихим усміхом, схиляється низько, наче тягнеться за чимось далеким, теплим, дорогим, за втраченим раєм дитинства, за юністю своєю. Мамині руки не любили прикрас. А все-таки однієї серпневої днини опинився на пальці золотий перстень, а з ним прийшло нове життя, нові обов’язки. Пливли роки, виповнені по береги працею та радостями й тривогами материнства. Звідкіля бралися сили в тих тендітних жіночих руках, щоб усьому дати раду? Мабуть, десь із життєдайних первнів вічної Матері, з невичерпних джерел серця й совісті вічної жінки. Крізь павутиння далеких спогадів бачаться ті працьовиті руки, мов дві пчілки: вони варять, годують, миють, перуть, садять квіти й городину, розчісують кучері, заплітають коси, виправляють завдання школярів! У руках моєї мами - книжка, невідступна посестра її вічно спрагненого духу. У руках мами - інструмент, спрацьовані пальці добувають ніжне тремтіння струн, а з грудей пливе неповторний голос: дужий, чистий, рівний. В ньому ціла динаміка душі, що рвалася понад суєту буднів. Чому не було в нас естрад для такого таланту, чому судилося йому замовкнути серед вузьких обставин сірого життя, серед лихоліть скупої долі? Як злий сон шуміли-гриміли страшні події: пацифікація, перенесення в глибину Польщі, роки заслання й туги за рідним довкіллям. Але все це було лише прелюдією до вогнів та буревіїв останньої війни, що впала громом на долю нашого та інших народів, десяткуючи та вириваючи нас з корінням і розсіваючи по світу, наче перекотиполе. Бадьорі рідні руки! Скільки клунків доводилося вам зв’язувати і розв‘язу вати. Скільки разів гірко зароблене добро залишати, влаштовуючи нове життя з нічого; скільки з передачами чоловікові в тюрму наноситися, а згодом у далекий Казахстан слати; скільки листів туги й надії списати, щоби добитися вістки про долю дітей; скільки мужносте здобути, щоб відстояти самій свої права, коли довелося кидати все й міряти далекі шляхи в Сибір. Ірена Гомотюк-Зєлик. Полотно, олія, 2003 р. 'НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2005 З
Page load link
Go to Top