Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Оксана МОСТОВИЧ М атерині Р уки Вісім десятиліть різьбить їх мозаїка трудів, але вони живі; дарма що на них не одна печать „житейського моря”; тендітна оболонка прозорого тіла, набряклі жилки, плями, близни. Перед бурею в них неописане словникове багатство: вони в’януть, терп нуть, печуть, їх наче тягнуть, рвуть, свер- лують, шматують, ріжуть... Але є в них щось від Прометея. Вони оживають і стоїчно довершують початі діла. Довершують початі й зачинають нові, і все це з якоюсь наче молитовною снагою материнської місії та людського призначення: без нарікань і без нагороди. Руки моєї мами - це свідки великого життя, а ім’я йому - сила. Гей, скільки-то вод спливло ши роким плесом покутського Дністра з отих далеких днів, як ці молоді руки росли й кріпшали, як своїй матері-вдові серед лихоліття великої війни вірно служили, молодих сестер голубили й доглядали, як вели їх вперто й невтомно до обріїв освіти та знання. У теплих, але рішучих долонях молодої вчительки дитячі руки малих школярів ставили з напруженням на папір перші букви, перші слова. І все це не в просторих, вивінуваних педагогічним знаряддям, модерних шкільних будинках, а в убогих наших селах, де єдиним вірним супутником відданого вчителя була любов і свідомість служби своєму народові. По широкому світу розкидала неспокійна доля всіх отих Івасів і Настунь, що їх ті невсипущі руки вчили писати, читати, добра вчили. А як знайдеться іноді хтось із них, що пізнає давню вчительку, підходить з тихим усміхом, схиляється низько, наче тягнеться за чимось далеким, теплим, дорогим, за втраченим раєм дитинства, за юністю своєю. Мамині руки не любили прикрас. А все-таки однієї серпневої днини опинився на пальці золотий перстень, а з ним прийшло нове життя, нові обов’язки. Пливли роки, виповнені по береги працею та радостями й тривогами материнства. Звідкіля бралися сили в тих тендітних жіночих руках, щоб усьому дати раду? Мабуть, десь із життєдайних первнів вічної Матері, з невичерпних джерел серця й совісті вічної жінки. Крізь павутиння далеких спогадів бачаться ті працьовиті руки, мов дві пчілки: вони варять, годують, миють, перуть, садять квіти й городину, розчісують кучері, заплітають коси, виправляють завдання школярів! У руках моєї мами - книжка, невідступна посестра її вічно спрагненого духу. У руках мами - інструмент, спрацьовані пальці добувають ніжне тремтіння струн, а з грудей пливе неповторний голос: дужий, чистий, рівний. В ньому ціла динаміка душі, що рвалася понад суєту буднів. Чому не було в нас естрад для такого таланту, чому судилося йому замовкнути серед вузьких обставин сірого життя, серед лихоліть скупої долі? Як злий сон шуміли-гриміли страшні події: пацифікація, перенесення в глибину Польщі, роки заслання й туги за рідним довкіллям. Але все це було лише прелюдією до вогнів та буревіїв останньої війни, що впала громом на долю нашого та інших народів, десяткуючи та вириваючи нас з корінням і розсіваючи по світу, наче перекотиполе. Бадьорі рідні руки! Скільки клунків доводилося вам зв’язувати і розв‘язу вати. Скільки разів гірко зароблене добро залишати, влаштовуючи нове життя з нічого; скільки з передачами чоловікові в тюрму наноситися, а згодом у далекий Казахстан слати; скільки листів туги й надії списати, щоби добитися вістки про долю дітей; скільки мужносте здобути, щоб відстояти самій свої права, коли довелося кидати все й міряти далекі шляхи в Сибір. Ірена Гомотюк-Зєлик. Полотно, олія, 2003 р. 'НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2005 З
Page load link
Go to Top