Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Мов вихор-Стрибожич, вертав з далеких походів її ладо, лицар Святослав. Привозив ласку й дари - і щастя їх розцвітало весняним сонцем, промінним і коротким. І взяв їх син від батька всю буйність і пристрасть варязьких прадідів, а мати передала вспадок спокій і мудрість, добро та силу слов’янського серця й роду. А як гроза й хмари збиралися над чорнявими кучерями сина, вона тулила хлоп’я до теплих грудей і співала тихим журливим голосом древні билини про мужніх предків своєї Деревлянської землі. „Я не рабиня, сину, а ти не рабинич” - казала. „Я донька, а ти внук хороброго князя Мала. Боронив він свої Деревлянські волості від примучувань полюддя, від дані високої, що її мечем збирали для Ігоря Свенельдові люди. З попелищ Іскоростеня врятувала мене - мале дитя - і братика мого Добриню твоя бабуня Ольга. В її серці, месниці за смерть мужа, розтаяли льоди, а на їх місце ввійшло щось тепле й добре, щось, що зуміло простити, помилувати, забути. Це вже, мабуть, сходила в її душі зоря нової віри. Не поневолила вона нас, а ласкавою рукою поселила нас з братиком у Любечі, ще й дала боярську власть. А як завітала до мене юність і русяві коси обвили золотою короною моє дівоче чоло, княгиня покликала мене в свої Вишогородські палати. Чайкою полинула я до неї, бо серце шептало мені, що там моя доля. Ні ключницею, ні рабинею я там не була, а повірницею дорогої княгині-матері, дорадницею в смутках, посередником між нею і простим нашим людом. Там же вперше узріла я й його...”. Вона голубила сина, гладила його густі кучері й гляділа на його брови, що такими ж самими темними луками, як і в неї, знімалися над очима. В тих очах, а вони мов води бурхливого Дніпра, бачила вона свою єдину любов, свою тугу й розпач і втрачені надії-мрії. Десь здалеку, наче в тривожному сні, зашуміли печенізькі полки, загриміли труби, і полилася лицарська кров її лада Святослава. „Мамо, я відомщу за смерть батька, я все відомщу. Мечем і вогнем згладжу печенізькі орди, зрівняю їх з землею! І за твою кривду відомщу, за всі наруги над тобою злих людей, всіх тих, що кличуть нас рабами”. У хлопця горіли очі дивним жаром, а мати успокоювала його ласкою й миром. Від малечку складаю я твої дитячі руки до молитви Єдиному Богу, а Він учить нас любови й всепрощення. Бач, слідом за твоєю доброю бабунею пішла й я, і з трепетом душі прийняла правдиву віру. А колись я запалювала вогні купальські і молилася в святих гаях до сонця, місяця та зір, до дерева, глини, до каміння. Але добро нової віри перебороло темінь і страх перед волхвами, і моя душа пішла за Христом-Спасителем. Знайшлися визнавці правдивого Бога серед бояр-русичів, дружинників-варягів, серед купців на базарах і серед низького люду. Старенький отець Григор благовістив нам нову істину, і ми знали, що нашій душі відкрилося досі небачене світло, нечувана правда, невідома любов”. „А чому ж стоять ще й досі кумири?” - допитувався син. „Як виростеш, скинеш їх, попалиш і виведеш свій нарід на шлях правди. Я знаю це, бо щось віще шепче мені з глибини. А як Господь покличе мене до Себе, ще заки це наступить, похорони мене як християнку. І слухай серця свого, мій любий сину...”. Гей, скільки то літ прогуло від отих днів, як матуся про серце говорила, скільки далеких походів прогриміло, списів і шоломів понадщерблювалося, скільки крови богатирів пролилося, заки в славі засів на батьківському престолі син Малуші. І знову ж зацвіли весни над берегом Дніпра-Славути. Знову ж довгі валки купців міряли шляхи зі сходу на захід та з півночі на південь, міняючи шовки за шкіри, а вина за зброю». І слава неслася по всьому світі про багатство, силу й красу нашої землі. А вона, велика й широка, об’єднана та скріплена твердою рукою та бистрим умом нового володаря, - палила й дальше вогні перед ідолами й складала Перунові щедрі жертви. Закінчення в наступному числі. “НАШ Е ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2005 35
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
