Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Мов вихор-Стрибожич, вертав з далеких походів її ладо, лицар Святослав. Привозив ласку й дари - і щастя їх розцвітало весняним сонцем, промінним і коротким. І взяв їх син від батька всю буйність і пристрасть варязьких прадідів, а мати передала вспадок спокій і мудрість, добро та силу слов’янського серця й роду. А як гроза й хмари збиралися над чорнявими кучерями сина, вона тулила хлоп’я до теплих грудей і співала тихим журливим голосом древні билини про мужніх предків своєї Деревлянської землі. „Я не рабиня, сину, а ти не рабинич” - казала. „Я донька, а ти внук хороброго князя Мала. Боронив він свої Деревлянські волості від примучувань полюддя, від дані високої, що її мечем збирали для Ігоря Свенельдові люди. З попелищ Іскоростеня врятувала мене - мале дитя - і братика мого Добриню твоя бабуня Ольга. В її серці, месниці за смерть мужа, розтаяли льоди, а на їх місце ввійшло щось тепле й добре, щось, що зуміло простити, помилувати, забути. Це вже, мабуть, сходила в її душі зоря нової віри. Не поневолила вона нас, а ласкавою рукою поселила нас з братиком у Любечі, ще й дала боярську власть. А як завітала до мене юність і русяві коси обвили золотою короною моє дівоче чоло, княгиня покликала мене в свої Вишогородські палати. Чайкою полинула я до неї, бо серце шептало мені, що там моя доля. Ні ключницею, ні рабинею я там не була, а повірницею дорогої княгині-матері, дорадницею в смутках, посередником між нею і простим нашим людом. Там же вперше узріла я й його...”. Вона голубила сина, гладила його густі кучері й гляділа на його брови, що такими ж самими темними луками, як і в неї, знімалися над очима. В тих очах, а вони мов води бурхливого Дніпра, бачила вона свою єдину любов, свою тугу й розпач і втрачені надії-мрії. Десь здалеку, наче в тривожному сні, зашуміли печенізькі полки, загриміли труби, і полилася лицарська кров її лада Святослава. „Мамо, я відомщу за смерть батька, я все відомщу. Мечем і вогнем згладжу печенізькі орди, зрівняю їх з землею! І за твою кривду відомщу, за всі наруги над тобою злих людей, всіх тих, що кличуть нас рабами”. У хлопця горіли очі дивним жаром, а мати успокоювала його ласкою й миром. Від малечку складаю я твої дитячі руки до молитви Єдиному Богу, а Він учить нас любови й всепрощення. Бач, слідом за твоєю доброю бабунею пішла й я, і з трепетом душі прийняла правдиву віру. А колись я запалювала вогні купальські і молилася в святих гаях до сонця, місяця та зір, до дерева, глини, до каміння. Але добро нової віри перебороло темінь і страх перед волхвами, і моя душа пішла за Христом-Спасителем. Знайшлися визнавці правдивого Бога серед бояр-русичів, дружинників-варягів, серед купців на базарах і серед низького люду. Старенький отець Григор благовістив нам нову істину, і ми знали, що нашій душі відкрилося досі небачене світло, нечувана правда, невідома любов”. „А чому ж стоять ще й досі кумири?” - допитувався син. „Як виростеш, скинеш їх, попалиш і виведеш свій нарід на шлях правди. Я знаю це, бо щось віще шепче мені з глибини. А як Господь покличе мене до Себе, ще заки це наступить, похорони мене як християнку. І слухай серця свого, мій любий сину...”. Гей, скільки то літ прогуло від отих днів, як матуся про серце говорила, скільки далеких походів прогриміло, списів і шоломів понадщерблювалося, скільки крови богатирів пролилося, заки в славі засів на батьківському престолі син Малуші. І знову ж зацвіли весни над берегом Дніпра-Славути. Знову ж довгі валки купців міряли шляхи зі сходу на захід та з півночі на південь, міняючи шовки за шкіри, а вина за зброю». І слава неслася по всьому світі про багатство, силу й красу нашої землі. А вона, велика й широка, об’єднана та скріплена твердою рукою та бистрим умом нового володаря, - палила й дальше вогні перед ідолами й складала Перунові щедрі жертви. Закінчення в наступному числі. “НАШ Е ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2005 35
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
