Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Леонід КУЦЕНКО Леонід Чернов-Малошийченко (1899-1933) цікавий і само бутній український поет, прозаїк, сатирик. Людина трагічної долі. Йому Господь відміряв всього тридцять чотири роки, справдивши таким чином його поетичне пророцтво ще з 1922 року. Хворий на сухоти, він в останні місяці життя упорядкував збірку вибраних поезій „На розі бур”, яку, за даниною моди, присвятив 15-річчю Жовтня. Щоправда, включивши до неї і свою баладу „Повстанці” (1933), присвячену героям української Холод- ноярської республіки, що залишалася незалежною територією УНР аж до 1923 року. Причому не просто згадує у ній прізвища отамана Чучупаки і командира Чорноліського кінного полку Пи липа Хмару, а співає їм осанну. Наголошу, що йдеться про леген дарних отаманів повстанської армії, імена яких роками не сходили зі сторінок Київської та Елисаветградської періодики, а в народі була жива пам’ять про них. На диво цього ніхто не помітив і збірка через два місяці після смерті автора була віддрукована 15-ти тисячним тиражем. Ось тоді й кинулися темні сили шукати автора і дуже розсердилися, що він помер без їхнього дозволу. Помстилися тим, що увесь тираж пустили під ніж. Дивом збереглося кілька примірників репресованої книги після смерті репресованого письменника. Сталося так, що і сьогодні він залишається призабутим. А шкода, адже Леонід був улюбленцем усього мистецького Харкова. Письменник Іван Сенченко, згадуючи Льоню Чернова, характеризував його так: “У ті роки він був уже хворий на сухоти, та все ж страшенно дужий чоловік, з плечима і в 'язами Геркулеса, з русявими хвилями волосся, високий, життєлюб, чудовий оповідач і закоханий паж при найвродливішій артистці того часу - при Валентині Чистяковій. Валентині Миколаївні Леонід присвячував свої вірші й читав їх усім охочим”. Юрій Смолич поглиблює наведену характеристику, але при цьому наголошує, що поетова закоханість була вічним станом його душі: “...Був Льонька вічно в когось закоханий, в коханні невгамовний та навіжений і взагалі - жив в атмосфері зако ханості. Очевидно, саме через схильність Леоніда закохуватися та створювати атмосферу закоханості серед інших, а ще через його веселу, життєрадісну, напрочуд оптимістичну вдачу, - так легко й гаряче закохувалися в нього й жінки ”. Якщо у друзів Л. Чернова ота “вічна закоханість” відгук нулася теплими, оптимістичної тональності спогадами, то зовсім інакше згадує про це сам письменник. Адже ж кожне захоплення, очевидно через хворобу поета, закінчувалося сумно. В усякому разі Л. Чернов-Малошийченко так писав в одній із автобіографій (1931): “дуже заважає працювати брак власної кімнати: три роки я живу й працюю, як горобець. - по редакціях, готелях, товаришах. Заважає хвороба: вона не дає працювати з повним навантаженням, а четвертину року з'їдають санаторії та АБОРТ Дівчинко! Люба! Коняка запряжена. Знаю, Ти звикла - автомобіль. Дівчинка рідна покірно ляже на Крісло, Де кров і біль. Дівчинка тяжко... Кохана, Єдина. Власне кохання клене. Як ти, дитино, Зайшла на дитину, Не покохавши мене? Ні. Не повірю. Не можу вірити. Може, цей день здурів? Наче два склепи - для тебе вириті - Очі Під дугами брів. Потом липучим беруться долоні. Зуби скрегочуть - лють! Як у твоїм материнськім лоні Сина мого уб’ють? Мабуть і в сонця я сили викраду. Бачиш, Яким монументом стою? Я до лікарні Везу на страту Власну дитину свою. Кинусь, Вхоплю, Ввесь у тебе порину, Зойком, щоб тишу роздер: “НАШ Е ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2005 11 ПОЕЗІЯ ІЗ РЕПРЕСОВАНОЇ КНИГИ
Page load link
Go to Top