Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Микола МУШИНКА НЕ ЗЛОМЛЕНА Марґарета Бабота народилася 31 березня 1917 р. в с. Баранинці на Закарпатській Україні у багатодітній хліборобській сім’ї. Її батько Іван Шандор був довгорічним старостою села, а брат Вікентій Шандор (одружений з дочкою історика Володимира Січинського, Оксаною) - був пред ставником Уряду Карпатської України при Чехо словацькому уряді (1938-39), згодом - співзас- новником та довгорічним головою Карпатського Союзу в США, директором Пан-Американської Української Конференції та заступником голови Виконавчого органу Української Народної Ради. Помер в Нью-Йорку 2003 р. на 96 році життя. Марґарета вчилася в Ужгородській Руській дівочій горожанській школі та Руській дівочій вчительській семінарії, після закінчення якої працювала учителькою в сільських школах Закарпаття. Вже на еміграції закінчила Вищу готельну школу. Після Віденського арбітражу 1938 p., коли значна частина південного Закар паття була окупована угорцями, вона пересели лася в Хуст, де працювала завідуючою прото колом Міністерства шкільництва Уряду Карпат ської України, пізніше - сільською вчителькою. У 1942 р. угорська поліція її заарештувала. Ось як вона описує своє ув’язнення: В Ковнері (в місті Шукачеві) під час цілого арешту я сиділа разом з чоловіками (не було там ні одної жінки). Всі ми повинні були сидіти нерухомо, з руками за спиною. Хто рухався, тому давали наручники. На тім самім місці ми і спали на голій підлозі, під постійним доглядом наглядачів. В перший день ув ’язнення мене взяли на допит. Коли в приміщенні я побачила різні прилади для катування, зробилось мені зле і я попросила води. Відповіли мені, що ніякої води не буде, бо я політичний в ’язень... Били мене пенд- реками по долонях, опісля по підошвах, а як бачили, що вже маю всього досить, „потішили” мене повідомленням, що продовження сеансу відбуватиметься наступного дня. Рано мене ви тягнули на лаву. Знову били до самого обіду. Били двоє, чергуючись. Після короткої обідньої перерви зв’язали мене в клубок (під коліна запхали дрючок), підвісили вниз головою і били по підошвах і де попало до вечора. Були то пекельні тортури! Перестали бити аж тоді, як поба чили, що перестаю реагувати. На той час вже десь годину світили лампи. Наступного дня продовжували бити і це повторювалось майже щодня протягом трьох тижнів. Тоді перестали бити, але продовжували мучити психічно. Годі описати, що людина в такий час переживає! Поступово я довідалася про свій „гріх” — ніби я очолювала антиугорську нелегальну жіночу організацію. Це, однак, не була правда ”. (Мушинка М. Розмови з однодумцями. Пряшів, 2004. С. 96-97). Із в’язниці її звільнили лише на протест міжнародної організації. Щоб не потрапити знов в угорську тюрму, вона в 1943 р. емігрувала з Закарпатської України у Словаччину, де вийшла заміж за „українського націоналіста” Миколу Баботу. Після народження дочки Любиці 1944 р. німецьке ґестапо заарештувало його. Під кінець війни Миколі вдалося вирватися з в’язниці. Тортури в угорській тюрмі та переживання під час арешту чоловіка, дали про себе знати і Марґареті. Четверо її синів (між ними трійня) померли після народження. 1949 р. комуністична влада ув’язнила Миколу за той самий „український буржуазний націоналізм”. Згодом його звільнили з тюрми, однак заборонили працювати у своїй професії (М. Бабота був висококваліфікованим банковим експертом). Єдина професія, в якій йому дозволили працювати - це робітник. Із Бра тислави сім’ю виселили в захолусне прикор донне угорське село в районі Римавська Собота та поселили в опущеній кузні без вікон, електричного струму й туалету. Через пару років їм вдалося переїхати в більш сприятливі умови в недалеке селище Єсенське, де обоє працювали на машинно-тракторній станції. “НАШ Е ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2005 9 Марґарета Бабота. Любиця Бабота.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
