Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
було вперше заарештовано, а 29 грудня того ж року - засуджено на 6 років табору суворого режиму та на 2 роки заслання. Проте нелюдські умови ув’язнення не зламали Валерія. Навпаки - укріпили духовно. Саме там, у таборах, він став взірцем непохитної мужности, сили волі, незламного духу. У таборі Валерій Марченко став письменником, активним борцем за право людини жити вільно, вільно говорити, писати, чесно творити своє життя у незалежній державі. У суворих таборах Уралу, Валерій завдяки високій самодисципліні та організованості, ба гато займався перекладами, писав публіцистику, політичні звернення, бібліографічні нариси про багатьох довголітніх в’язнів радянського гулагу, спілкування з якими для нього було великим щастям. Він збирав матеріяли про Голодомор в Україні та готував літопис Української Повстан ської Армії. На подвір’ї школи, де вчився Валерій, я побачила школярів, які з помаранчевими пра порцями та стрічками танцювали у ритмі попу лярної революційної пісні: “Фальсифікаціям - ні, Махінаціям - ні, Ні брехні...” “...Ми не бидло, ми не козли - Ми України доньки й сини...” Валерій був предтечею цих днів. Прига дались фрази з відомого відкритого листа Валерія до свого діда, професора-історика, Михайла Марченка: “Виступаючи проти цілої імперії брехні, я мав одну підпору - свідомість, що ярмо - нестерпне. Треба було мені самому потовктися до кам’яної стіни, відчути біль удару, щоб зрозуміти: зло таки можна по долати, з ним можна і треба боротись. Запе речення більшовизму для мене не відкриття, а форма існування. Й не мовчазною пасивністю треба проти нього протистояти... Вимога демократично розв’язати всі проблеми - єдина можливість для кожного українця-громадяни- на. ” Такий висновок зробив Валерій у 1975 році у тюрмі. І ось наступили довгожданні, історичні події в Україні. На майдани та вулиці міст і сіл вийшли мільйони Валерієвих співвітчизників, щоб мирно, з квітами та помаранчевими прапо рами, а в особливо напружені дні зі свічками в руках сказати своє тверде та горде: „Разом нас багато - нас не подолати”. Шанобливий подив безмежної материн ської любові та мужности, стійкости, сердечнос те та доброти викликає у мене, друзів Валерія та всіх, хто спілкується з нею матір Валерія - Ніна Марченко, у другому шлюбі - Смужаниця. Народилась вона 1929 р. у селі Гатне, Києво-Святошинського району у славній родині Марченків. Глава роду Михайло Марченко був відомим професором історії України, першим радянським ректором Львівського університету ім. І. Франка. У роки війни (1941-1944) був реп ресований, у сталінських таборах. Після закінчення учительського, а потім педагогічного інститутів Ніна Марченко працю вала учителем української мови та літератури, а з 1961 р. - науковим співробітником інституту педагогіки. Працюючи на освітянській ниві, захистила дисертацію з методики викладання української мови. Володіючи вродженим вмін ням цікаво розповідати, змістовно викладала навчальний матеріял і запалювала у своїх учнів любов до слова, до рідної землі, до літератури. Водночас вона виховувала у молоді найкращі людські засади: почуття людської гідности, чести та благородства. Любов та пошана до Матері допомогла Валерію витримати нелюдські умови ув’язнення, а Матір робила надлюдські зусилля, щоб вирвати сина з Дантового пекла. В які тільки інстанції не зверталась, які пороги не оббивала: Верховного Суду УРСР, Прокуратури СРСР, депутатів Верховної Ради СРСР, зверталася до учнів свого батька - професора-історика Ми хайла Марченка, до священнослужителів (зокре ма, Філарета) до відомих лікарів (в тому числі і Амосова), до адміністрації таборів та табірних лікарів, але всюди - глуха стіна. Нераз, коли перечитую листи Сина та Матері, постають переді мною у своїй душевній красі, благородстві, мужності реальні люди: Мати та Син, яких я мала і маю щастя знати, думка про яких поновлює сили, дає наснагу до життя, прагнення робити його змістовнішим та досконалішим. “Кращій з матерів, котрих я будь-коли ба чив ” - червоною стрічкою проходить цитата Пет- рарки в листах Валерія до матері з ув’язнення. “Дивовижна річ - відданість. Щастя зустріти таку людину, яка здатна на це і 2 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2005 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
