Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
було вперше заарештовано, а 29 грудня того ж року - засуджено на 6 років табору суворого режиму та на 2 роки заслання. Проте нелюдські умови ув’язнення не зламали Валерія. Навпаки - укріпили духовно. Саме там, у таборах, він став взірцем непохитної мужности, сили волі, незламного духу. У таборі Валерій Марченко став письменником, активним борцем за право людини жити вільно, вільно говорити, писати, чесно творити своє життя у незалежній державі. У суворих таборах Уралу, Валерій завдяки високій самодисципліні та організованості, ба гато займався перекладами, писав публіцистику, політичні звернення, бібліографічні нариси про багатьох довголітніх в’язнів радянського гулагу, спілкування з якими для нього було великим щастям. Він збирав матеріяли про Голодомор в Україні та готував літопис Української Повстан ської Армії. На подвір’ї школи, де вчився Валерій, я побачила школярів, які з помаранчевими пра порцями та стрічками танцювали у ритмі попу лярної революційної пісні: “Фальсифікаціям - ні, Махінаціям - ні, Ні брехні...” “...Ми не бидло, ми не козли - Ми України доньки й сини...” Валерій був предтечею цих днів. Прига дались фрази з відомого відкритого листа Валерія до свого діда, професора-історика, Михайла Марченка: “Виступаючи проти цілої імперії брехні, я мав одну підпору - свідомість, що ярмо - нестерпне. Треба було мені самому потовктися до кам’яної стіни, відчути біль удару, щоб зрозуміти: зло таки можна по долати, з ним можна і треба боротись. Запе речення більшовизму для мене не відкриття, а форма існування. Й не мовчазною пасивністю треба проти нього протистояти... Вимога демократично розв’язати всі проблеми - єдина можливість для кожного українця-громадяни- на. ” Такий висновок зробив Валерій у 1975 році у тюрмі. І ось наступили довгожданні, історичні події в Україні. На майдани та вулиці міст і сіл вийшли мільйони Валерієвих співвітчизників, щоб мирно, з квітами та помаранчевими прапо рами, а в особливо напружені дні зі свічками в руках сказати своє тверде та горде: „Разом нас багато - нас не подолати”. Шанобливий подив безмежної материн ської любові та мужности, стійкости, сердечнос те та доброти викликає у мене, друзів Валерія та всіх, хто спілкується з нею матір Валерія - Ніна Марченко, у другому шлюбі - Смужаниця. Народилась вона 1929 р. у селі Гатне, Києво-Святошинського району у славній родині Марченків. Глава роду Михайло Марченко був відомим професором історії України, першим радянським ректором Львівського університету ім. І. Франка. У роки війни (1941-1944) був реп ресований, у сталінських таборах. Після закінчення учительського, а потім педагогічного інститутів Ніна Марченко працю вала учителем української мови та літератури, а з 1961 р. - науковим співробітником інституту педагогіки. Працюючи на освітянській ниві, захистила дисертацію з методики викладання української мови. Володіючи вродженим вмін ням цікаво розповідати, змістовно викладала навчальний матеріял і запалювала у своїх учнів любов до слова, до рідної землі, до літератури. Водночас вона виховувала у молоді найкращі людські засади: почуття людської гідности, чести та благородства. Любов та пошана до Матері допомогла Валерію витримати нелюдські умови ув’язнення, а Матір робила надлюдські зусилля, щоб вирвати сина з Дантового пекла. В які тільки інстанції не зверталась, які пороги не оббивала: Верховного Суду УРСР, Прокуратури СРСР, депутатів Верховної Ради СРСР, зверталася до учнів свого батька - професора-історика Ми хайла Марченка, до священнослужителів (зокре ма, Філарета) до відомих лікарів (в тому числі і Амосова), до адміністрації таборів та табірних лікарів, але всюди - глуха стіна. Нераз, коли перечитую листи Сина та Матері, постають переді мною у своїй душевній красі, благородстві, мужності реальні люди: Мати та Син, яких я мала і маю щастя знати, думка про яких поновлює сили, дає наснагу до життя, прагнення робити його змістовнішим та досконалішим. “Кращій з матерів, котрих я будь-коли ба чив ” - червоною стрічкою проходить цитата Пет- рарки в листах Валерія до матері з ув’язнення. “Дивовижна річ - відданість. Щастя зустріти таку людину, яка здатна на це і 2 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2005 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
