Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
радянські часи були вилучені. Чому вилучені? Якраз про це й піде мова, коли ми торкнемося історії створення пісні, яку мені випало досліджувати. А вона доволі цікава й сягає далекого вже літа 1918 р. й загубленого в південних степах села Грузького на тодішній Єлисаветградщині (тепер Кіровоградщина). З постанням у квітні 1918 р. в Києві Гетьманату в Україну були запрошені австрійські й німецькі війська, а у червні цього ж року прибув на Наддніпрянські землі й корпус Українських Січових Стрільців, який дислокувався на півдні України, зокрема й на Єлисаветградщині. Як окупантів і союзників, саме так полярно їх сприймали в народі. Усусуси вели себе дивно. Організовували “Просвіти”, поширювали книги, надавали лікарську допомогу, допомагали у відбудові зруйноваих осель, цікавилися культурним життям своїх східних братів, улаштовували театральні вистави. Це цікава й до кінця ще не прочитана сторінка історії Наддніпрянської України, хоч чимало цікавих спогадів залишили по собі вояки УСС. Наприклад, колишній усусусівець, а згодом актор театру Леся Курбаса “Березіль” Йосип Гірняк згадує у своїх споминах (Нью-Йорк, 1982) про Грузьке, відвідини хутора Надії. Першою його зустріла на хуторі мати Леся Курбаса Ванда Янович, яка гостювала у вдови Карпенка-Карого Софії Тобілевич. Вона розповіла, що усусуси часто відвідують хутір, на могилі письменника відбули панахиду з хором та світськими промовами. До речі, досить розлогі спогади про перебування усусусів на хуторі залишила й Софія Віталіївна, видавши у Львові книгу “Рідні гості. Спогади з побуту Українських Січових Стрільців на степовій Україні (1922)”. Наголошу ще раз. Йде громадянська війна, а військо усусусів знаходить можливість відправити службу на могилі письменника, допомагати порядкувати на хуторі. Та й згаданий Й. Гірняк, прибувши в Грузьке для проходження служби, вже другого дня вранці подався вклонитися священній землі І. Карпенка-Карого. “Стоячи біля високого хреста, на якому виднів напис: Іван Тобілевич, - писав Гірняк, - я шукав у пам’яті слова молитви, якими хотілось висловити шану цій великій постаті нашої культури”. Сьогодні в музеї-заповіднику “Хутір Надія” зберігаються кілька фотографій, на яких Софія Віталіївна, Ванда Янович, онуки І. Карпенка-Карого в оточенні офіцерів і вояків УСС. На сторінках львівської “Червоної калини” у 20-30-х pp. минулого століття друкувалося чимало цікавих спогадів про життя усусусів на Єлисаветградщині. Цікавих, навіть почасти комічних. НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2004 11 Група старшин (на передньому плані) на перегляді вишколу УСС в селі Грузькому біля Лисаветграда, 1918 р. У центрі архикнязь Вільгельм (Василь Вишиваний), праворуч від нього Г. Косак, ліворуч. Р. Купчинський, М. Волошин, І. Ясинецький.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
