Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
відомо, тоді премію дістав Борис Пастернак), “Жаїра”, “Проти переконань”, “Куди йшла стеж ка” та сила-силенна нарисів, оповідань, легенд. У грудні 1970 р. Ольга Мак переїздить до Канади, куди вже раніше перебралися її доньки. На той час ( від 1960 року) вони з Миколою Гецем уже були в розлученні, спільне життя в них не склалося. З Ольгою Мак ми познайомилися (спершу листовно) 1992 p., коли разом з Дмитром Че редниченком упорядковували читанки для по чаткової школи і нашукували тексти діяспорних письменників. Уже з першого листа (від 23 ве ресня 1992) було видно, як вона ставиться до свого покликання. Перечитую ті (близько п’ят десятьох) надхненні, талановиті листи і ніби чую її голос - у ньому постійно бринить тривога за Україну. Її вражали байдужі відписи земляків, а вроджене почуття гідности не дозволяло їй принижуватися з повторними листами, прохан нями та пропозиціями. Свідчення цьому - два її унікальні послання, писані перед поїздкою в Україну: “До редакції Кам’янець-Подільського Вісника” від 10 листопада 1992 р. та “До Асоціяції дослідників голоду-геноциду 1932-33 pp. в Україні” від 22 квітня 1993 р. То - листи- нариси, листи-документи, повні інформації, фак тів, незабутніх спогадів і емоцій. З картини пам’яті тих літ складається ціла мозаїка болю, невимовного терпіння, страждань, неймовірних трагедій, що спустошували людські душі до невпізнання. Тут теж очевидне вміння пись менниці в тому самому кадрі документально передати водночас і усміх, і сльозу. Повість “Каміння під косою” присвячена пам’яті мільйонів мучеників у сорокову річницю голодової трагедії на Україні. Доля дитбудин- ківського хлопця Андрія, якого до Харкова пригнав голод, виписана з глибокою симпатією. У ній прочитується доля тисяч українських дітей, що якимось дивом зуміли зберегти в нелюдських умовах страшної дійсносте душевне добро й моральні чесноти. Думаю собі: як би тішилася письменниця, коли б побачила третє видання свого прекрасного твору сьогодні, що побачило світ стараннями видавництва “Лелека” цього року в Києві!.. У вересні 1993 р. у супроводі доньки Вікторії вісімдесятилітня Ольга Мак приїхала в Україну. То були мандри, насичені зустрічами зі студентами та викладачами вузів у Києві, Ніжині та Кам’янець-Подільському. Вона відвідала Ка нів, Львів, у Карашині та Вільхівчику вклони лася могилам батька й сестер. Крім того, у Ніжині впізнала той будинок і ту кімнату, де народилась Мирослава. У Національній спілці письменників відбувся її творчий вечір, де вона читала етюд про останні години життя Тараса Шевченка “Суджена”, а в Чернівцях вона вис тупила на науковій конференції на увічнення пам’яті жертв голодомору в Україні 1932-33 pp. з доповіддю “Голод з перспективи шістдесяти років”. Ще їй хотілося навідатись у Кривий Ріг, де народилась Вікторія, та не встигла. Загалом, попри втому і безкінечні переїзди, мандрівку вона вважала успішною. Повернувшись до Канади, Ольга Мак взялася за ще один життєпис під умовною назвою “Зиґзаґами життя”, де почала описувати свої враження від зустрічей та знайомств на Україні. Завжди нетерпляче чекала листів і намагалася не баритися з відповіддю. Увесь час переживала за те, що в нас діється. “ Біда і скрута для мене не новина. Знаю, по чому лікоть кваші. Але тоді була молодість і була надія на краще. А в старості чи в каліцтві опинитися серед безпросвітної нужди - страшно. І бай дужість до виснажених віком, до скривджених недугою - це такий злочин з боку можновладців, на який нема вибачення ”, - писала вона. Згодом у її листах з’являється більше нарікань на здоров’я. Часом тяжкі напади недуги не давали їй докінчити листа не то що за день, а й за місяць. Вона бадьорилась, трималась духом, але вже розуміла, до чого йшлося. Переборюючи муки фізичні, вона й далі не стояла осторонь там, де її слово мало щось важити, де сумління вимагало боронити правду. Однак її сили поволі танули. Довелося лягати в лікарню. І там, у нерівному двобої з недугою вона дивувала мед персонал силою духу і, здавалося б, незнищен ним почуттям гумору. Померла Ольга Мак о першій годині ранку 18 січня 1998 року. Поховали її 22 січня на українському цвинтарі “Київ”, що міститься в Овквілі біля Торонто, де лежать вояки УПА, де спочиває поруч з нею її літературний побратим Улас Самчук і багато-багато інших достойних людей. Покищо на її могилі - скромний хрест, вінок, тиша й Мирославині квіти - достоту такі, як і вдома, на Україні. “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2004 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
