Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Та й хіба лишень саме його житло? Ціле кляте місто налягає йому на груди тягарем усього зужитого на бруки і будинки каміння. Усе в нього чуже, холодне і нездорове. І те, що почала каторга, тепер кінчає ворожа столиця. З’їла вона тисячі Тарасових земляків, з’їдає тепер і його. Сам винен. Було, поки ще ноги носили, тікати звідси. Додому тікати! Туди, де лани широкополі, де реве Ревучий, де між ярами над ставами зеленіють верби, де тополі на волі розмовляють з вітром - у ту повиту вічною красою дорогу батьківщину. Треба було! Ще півроку тому назад, коли довідався, що поважно хворий. А тепер запізно. Не може пускатися в дорогу. Чавунки нема, а на “перекладних” не витримає. І враз, наперекір здоровому глуздові і крізь важку смоляну гущу терпінь, виривається назовні зухвала іскра надії: чому не витримає? У Бога все можливе. Це ж лишень друга ніч у нього така погана. Але вчора він неначе й хворий не був - працював цілий день й чимало зробив. Уночі, правда, було дуже погано, але сьогодні зранку одлягло знову. Пополудні прий шов Михайло, і вони собі гарно погуторили й пожартували, мріючи про поворот в Україну. Михайло пообіцяв їхати разом з ним, а з Михайлом він витримає подорож, навіть на “перекладних”. Ось лишень перетерпіти до ран ку - тоді не чекатиме ніже однієї години - почне збиратися в дорогу! Лишень як же дотягнути з тією мукою до ранку? Шевченко з трудом простягає тремтячу неслухняну руку і ледве намацує свого нового дорогого годинника. Одинадцята. Щойно оди надцята! То це ж до сходу сонця ціла вічність!.. Мабуть, він ранку не дочекає... І тут мозок його прошиває льодова стріла жаху. „Не дочекає”?! Що значить „не дочекає”? Умре? Він умре? Тепер? Та це ж безглуздя! Він, правда, ще з молодих літ про смерть любив згадувати і переспівувати її у своїх поезіях, але отак стати з нею віч-на-віч - ні! Біль у грудях і в цілому тілі змагається і стає сильнішим, хоч хворому вже у попередню ніч здавалося, що біль дійшов до скрайніх меж і не може рости далі. І помилився. - Боже, поможи мені!... Боже, зглянься на мою муку!... Руки мліють і терпнуть, безсилі витримати тягар тіла, а лягти не можна - стає ще гірше. І оце вже другу ніч він сидить отак, упираючись руками у матрац. Але вже сидіти не може. Таки треба спробувати лягти. З великим зусиллям він гасить свічку і поволеньки прилягає спиною до високої подуш ки. От, ніби трошки легше, і ті кляті запліснілі стіни у темноті наче розсунулись і щезли. А лікарі були якісь дуже врочисто-поваж ні. Доктор Барі навіть того другого, Кунцевича, привів. Щось радилися. Але, видно, нічого путнього не врадили. Боже, невже й справді смерть за дверима?.. Не треба про це думати! Він же хоче жити! Він завтра ж збереться в дорогу і поїде до Керелівки*! А в Керелівці вже весна... Сніг стопився, по байраках струмочки біжать, проліски квіт нуть... Оце й ліки на його хворобу. В рідному краю і здоров’я повернеться, і сила, і снага до праці... А там... А там... Ой, горенько, чи ж йому й справді судилося вмерти бурлакою?.. Треба дожити до ранку! Не піддавайся хворобі, Тарасе! Хворий простягає руку, намацує сірники і світить свічку, немов боїться проспати потрібну годину. А воно ще й півночі нема. В’язням і хворим час розтягається у безконечність. Болить. Ох, Боже, як болить!.. З нелюдськими зусиллями Тарас відриває увагу від болю і скеровує її на світлу стежку надії: чи купив урешті Варфоломій землю? Треба, щоб купив найскоріше! Він же, Тарас, неодмінно буде весною вдома! Посадить садок, поставить хату, щоб восени, як Бог поможе, було куди молоду княгиню ввести... Вмираючий поет кидає на одну шальку ваги все, що має найдорожчого - надію. На другій шальці - біль. Нелюдський, нестерпний! Що перетягне? Коромисло ваги у великій напрузі, вказівка тремтить. А Тарас внутрішньо скупчується, міцно бере себе в руки і, наче човен, повернений до хвилі носом, кидається назустріч новим стражданням: - Господи, поможи мені!.. Господи, дай мені сили.. Я не нарікаю, навіть не стогну, лишень благаю: поможи мені витримати до ранку!.. * Керелівка - назва села за часів Т. Шевченка. Згодом село називали Кирилівка, тепер воно пере- іменовано на село Шевченкове. 2 “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2004 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
