Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
190-РІЧЧЯ БІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Тарас ШЕВЧЕНКО Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш. Збуди його, заграй ти з ним, Спитай синє море. Воно знає, де мій милий, Бо його носило, Воно скаже, синє море, Де його поділо. Може милого втопило - Розбий синє море; Піду шукать миленького, Втоплю своє горе, Втоплю свою недоленьку, Русалкою стану, Пошукаю в чорних хвилях, На дно моря кану. Найду його, пригорнуся, На серці зомлію. Тоді, хвиле, неси з милим, Куди вітер віє! Коли ж милий на тім боці, - Буйнесенький, знаєш, Де він ходить, що він робить, Ти з ним розмовляєш. Коли плаче - то й я плачу, Коли ні - співаю, Коли згинув чорнобривий, - То й я погибаю. Тоді неси мою душу Туди, де мій милий, Червоною калиною Постав на могилі. Буде легше в чужім полі Сироті лежати, Буде над нам його мила Квіткою стояти. І квіткою й калиною Цвісти над ним буду, Щоб не пекло чуже сонце, Не топтали люди. Увечері посумую, А вранці заплачу. Зійде сонце - утру сльози, - Ніхто не побачить. Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш. Збуди його, заграй ти з нам, Спитай синє море... 1838 Ольга МАК СУДЖЕНА Ще раз і ще раз повторивши свої побажання, підбадьо рювання і поради, гості залишають іменинника й обережно схо дять крутими сходами вниз. Там ще затримуються, щось гомонять притишеними голосами, в яких поет чуйним вухом відрізняє голос Михайла. Лазаревський лишає свого слугу на ніч з Шевчен ком і, видно, дає йому якісь накази. Потім чути стук обережно зачинених дверей і залізного шворня. Тихо. Пішли. І добре, що пішли. Хай не дивляться на його муку. Він же не то говорити, а й слухати не в змозі, не в змозі дивитися на спів чутливі обличчя. Ох, той біль! Той немилосердний біль... Навшпиньки входить Іван, поправляє ковдру, що сповзла на підлогу, щось непотрібно переставляє на столику і питає: “Тарасе Григоровичу, може вам пляшку з гарячою водою принести? Хо лод же який, господи!...” Хворий знає, що, коли спробує відпо вісти, то закричить. Тому лише закусує до крови уста і мовчить. Слуга тре свої шкарубкі руки і напевно в цю мить думає не так про хворого, як про себе самого: коли б оце не Шевченко, то він, Іван, сидів би собі у своїй теплій комірчині й дрімав би. А тут, мало що холодно, як у псярні, а ще й треба буде цілу ніч бути на чатах. - От лишенько, - каже заклопотано, - коли б же я знав, як вам помогти... Хворий далі мовчить. Потупцявши ще трохи, Іван врешті йде геть, і Шевченко залишається сам. Біль заливає його липучою смоляною хвилею, і в її гущі безсило борсаються клапті думок, образів і бажань. Такий вже він удався, що його мозок, його уява і почування не спочивали ніколи. От і зараз, поз бувшись присутности Івана, він у душі радий, що той Іван є поблизу. Бо попередньої ночі почував себе таким самітним, таким скривдженим людською байдужістю, що мало не вив з жалю. Нарікав на долю, на приятелів - на цілий світ. Нестерпний біль також не заважав йому бачити з заплющеними очима свою тісну і вогку кімнатчину, що скидалася на гріб. І він відчував просто фізично злих духів своєї хвороби, що причаїлися у запліснених стінах. Вони душили його, вони слизькими устами припадали до його серця і висмоктували рештки його сил. “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2004 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
