Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
річна Оксана стала на цілий місяць не лише супутником Маланюка в традиційних прогу лянках, але й довіреною співрозмовницею, якій поет щиро сповідався у своїх радощах і бідах. Спогади про матір, її смерть, втрату Батьківщини, драма розлучення з першою дружиною, що не давала спокою поетові, хоч спливло вже вісім років по тому. "За цей один місяць в Камені Довбуїиа я пізнала про Євгена більше, як його дружина. В нього накипів біль на серці, і хотілось перед кимось пожалітися, - згадує Оксана. - А розмови з ним були такі захоплююче цікаві, що я воліла товариство "старшого пана", як моїх однолітків... Він умів так повести конверсацію, що вже ми обоє брали у ній інтенсивну участь. Вмів добирати теми і ніколи не дав мені відчути, що я інтелектуально стою нижче за нього і що між нами така великаріжниця віку". Місяць письменникового побуту в Кар патах сплинув швидко. Проводжали його до потяга мешканці обох пансіонів. Маланюк від кликав Оксану на залізничній плятформі від гурту, подарував гвоздику зі свого букету і пообіцяв присвятити їй вірша. Ось так заверши лося перебування письменника в оселі Олес- ницьких у Карпатах. Поет відбув продовжувати літню відпустку до Заліщиків на Тернопільщині. Інші гості з осель роз'їхалися по домівках. І, мабуть, не варто було б і пригадувати цю коротку зустріч поета з юною тернопільчанкою в оселі Камінь Довбуша, коли б вона не мала свого небуденного продовження. Є. Маланюк таки присвятив Оксані по езію, щоправда, народилася вона лише рівно через два десятиліття в українській оселі Івана та Ольги Кобзярів у Гантері, що в Кетскильських горах у США. Маланюк дуже любив цей мальов ничий куточок з гірським потоком, оскільки він багато чим нагадував йому Карпати, тож при їздив на відпочинок до Гантера майже щоліта. Відголоски тієї любови легко прочитуються у тексті згаданого твору, який варто навести повністю, оскільки він досі не друкувався в Україні, а свого часу був уміщений у збірці "Остання весна" (1959): Оксані Сембай Даль карпатськими млами повита Й, хоч потік булькотить, як Прут, Феєрія індійського літа Нагадали: не там, а тут Ти стрічаєш ці скелі і води, І лісів неозорий пожар - Передсмертний спалах природи, Що палає у заграві барв. / здається, і майже сниться: Ось зійти лиш і - з 'явиться враз Камінь Довбуша, дім Олесницьких І Оксана на ганку. І час Буде знов переможений вічним, Невмирущим, істотним, як спів? Що вертається в циклі ритмічнім / триває над дійсністю днів. Тим часом "біографія" цього твору пов'я зана не тільки з горами Кетскил, що пригадали поетові Прут, і дім Олесницьких, і Оксану. На той час письменник вже три роки листувався з Оксаною, яку лиха емігрантська доля занесла аж до Аргентіни. Започаткувала листування Оксана з підказки свого чоловіка. Дізналися вони з преси про те, що відомий поет заробляє собі на хліб ліфтером у лікарні в США, і чоловік порекомендував Оксані, зважаючи на її зна йомство з Маланюком, написати йому листа, щоб підтримати поета. Так народилося листу вання довжиною у п'ятнадцять років. Так збе реглося для дослідників 167 листів та кілька поштових карток, бо ж Оксана, свідома того, що листи ті - безцінний скарб, видрукувала їх окремою книгою (власним коштом) у рік 100- літнього ювілею Маланюка (Весна на віки. Листи Є. Маланюка з нашої переписки. 1953- 1968. - Детройт, 1997). Листи продовжили на півтора десяти ліття чудове спілкування двох душ, започат коване ще у Камені Довбуша. Спілкування, що вражає відкритістю, глибокою довірою поета до адресатки, що з нею його колись ненадовго звела доля. "Мила, люба... і т. д. Без кінця! Спасибі за довгожданого листа — він, як завжди, додав мені кисню і - тим - енергії" (25. 10. 1956). "Люба і безмежно дорога! От і наслідки: чудовий сонячний і навіть (злегка) морозний день: я почуваю себе на 20 років молодше, сижу, пишу до Вас, а патефон (не зношу радіо) дав мені ілюзію аріїРадамеса з "Аїди"... Велика сила молитви, сила духу, що все перемагає - всякі діявольські матерії, всякі сатанізми "атомів" і таке інше... Господь хай нас має в сфері своєї опіки. Господь хай винагородить Вас і Вашу родину. 1 якщо цей світ не сяко-тако трима НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2004 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
