Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
річна Оксана стала на цілий місяць не лише супутником Маланюка в традиційних прогу лянках, але й довіреною співрозмовницею, якій поет щиро сповідався у своїх радощах і бідах. Спогади про матір, її смерть, втрату Батьківщини, драма розлучення з першою дружиною, що не давала спокою поетові, хоч спливло вже вісім років по тому. "За цей один місяць в Камені Довбуїиа я пізнала про Євгена більше, як його дружина. В нього накипів біль на серці, і хотілось перед кимось пожалітися, - згадує Оксана. - А розмови з ним були такі захоплююче цікаві, що я воліла товариство "старшого пана", як моїх однолітків... Він умів так повести конверсацію, що вже ми обоє брали у ній інтенсивну участь. Вмів добирати теми і ніколи не дав мені відчути, що я інтелектуально стою нижче за нього і що між нами така великаріжниця віку". Місяць письменникового побуту в Кар патах сплинув швидко. Проводжали його до потяга мешканці обох пансіонів. Маланюк від кликав Оксану на залізничній плятформі від гурту, подарував гвоздику зі свого букету і пообіцяв присвятити їй вірша. Ось так заверши лося перебування письменника в оселі Олес- ницьких у Карпатах. Поет відбув продовжувати літню відпустку до Заліщиків на Тернопільщині. Інші гості з осель роз'їхалися по домівках. І, мабуть, не варто було б і пригадувати цю коротку зустріч поета з юною тернопільчанкою в оселі Камінь Довбуша, коли б вона не мала свого небуденного продовження. Є. Маланюк таки присвятив Оксані по езію, щоправда, народилася вона лише рівно через два десятиліття в українській оселі Івана та Ольги Кобзярів у Гантері, що в Кетскильських горах у США. Маланюк дуже любив цей мальов ничий куточок з гірським потоком, оскільки він багато чим нагадував йому Карпати, тож при їздив на відпочинок до Гантера майже щоліта. Відголоски тієї любови легко прочитуються у тексті згаданого твору, який варто навести повністю, оскільки він досі не друкувався в Україні, а свого часу був уміщений у збірці "Остання весна" (1959): Оксані Сембай Даль карпатськими млами повита Й, хоч потік булькотить, як Прут, Феєрія індійського літа Нагадали: не там, а тут Ти стрічаєш ці скелі і води, І лісів неозорий пожар - Передсмертний спалах природи, Що палає у заграві барв. / здається, і майже сниться: Ось зійти лиш і - з 'явиться враз Камінь Довбуша, дім Олесницьких І Оксана на ганку. І час Буде знов переможений вічним, Невмирущим, істотним, як спів? Що вертається в циклі ритмічнім / триває над дійсністю днів. Тим часом "біографія" цього твору пов'я зана не тільки з горами Кетскил, що пригадали поетові Прут, і дім Олесницьких, і Оксану. На той час письменник вже три роки листувався з Оксаною, яку лиха емігрантська доля занесла аж до Аргентіни. Започаткувала листування Оксана з підказки свого чоловіка. Дізналися вони з преси про те, що відомий поет заробляє собі на хліб ліфтером у лікарні в США, і чоловік порекомендував Оксані, зважаючи на її зна йомство з Маланюком, написати йому листа, щоб підтримати поета. Так народилося листу вання довжиною у п'ятнадцять років. Так збе реглося для дослідників 167 листів та кілька поштових карток, бо ж Оксана, свідома того, що листи ті - безцінний скарб, видрукувала їх окремою книгою (власним коштом) у рік 100- літнього ювілею Маланюка (Весна на віки. Листи Є. Маланюка з нашої переписки. 1953- 1968. - Детройт, 1997). Листи продовжили на півтора десяти ліття чудове спілкування двох душ, започат коване ще у Камені Довбуша. Спілкування, що вражає відкритістю, глибокою довірою поета до адресатки, що з нею його колись ненадовго звела доля. "Мила, люба... і т. д. Без кінця! Спасибі за довгожданого листа — він, як завжди, додав мені кисню і - тим - енергії" (25. 10. 1956). "Люба і безмежно дорога! От і наслідки: чудовий сонячний і навіть (злегка) морозний день: я почуваю себе на 20 років молодше, сижу, пишу до Вас, а патефон (не зношу радіо) дав мені ілюзію аріїРадамеса з "Аїди"... Велика сила молитви, сила духу, що все перемагає - всякі діявольські матерії, всякі сатанізми "атомів" і таке інше... Господь хай нас має в сфері своєї опіки. Господь хай винагородить Вас і Вашу родину. 1 якщо цей світ не сяко-тако трима НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2004 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
