Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Верховне Сонце (соняшник) на Світовому дереві - найвища точка літнього сонцестояння. Небесне світило спирається на священне дерево Землі... І панує над світом. І ніщо йому всякі демонічні (нечисті) сили. їх біля любарецького Дуба зовсім не існує... Митрополит Іларіон писав, що “почитання дуба загальновідоме”. А далі в нього читаємо: “Початковий Літопис (ПСРЛ 1.263) подає, що поляни приносили жертви “рощенієм”, цебто рослинами; те саме твердить Єпископ Кирило Турівський XII віку, а також і Літопис Густин- ський (ПСРЛ 11.234,257). Вказівками на старо давнє шанування дерева в нас позосталися й такі обрядові речі, як весільне вільце, купальське деревце, биття вербою у Вербну суботу й т. ін., усе звичаї дуже давні”, (Тут ще варто зуважити його свідчення: “3 приходом Християнства Ку пайло поєднався зо Святом Івана Хрестителя 24- го червня, і став Іваном Купайлом”). Етнографові Лідії Артюх якось пощастило на Переяславщині сфотографувати майський явір (або просто явір), який ставлять на Зелену неділю... Галина Бондаренко зафіксувала в Крас- лянах Прилуцького р-ну на Чернігівщині віху, що її вбирали квітами, стрічками, а зверху ставили ляльку. Під віхою стелили лепехою (татар-зіллям) і веселились. Теж на Зелені Святки... Дехто вважає, що Зелені Святки й Ку пала входили колись до одного циклу - Русалій. Як-де замість дуба чи явора вбирають Мо(а)ре- ну, Купайлицю, гільце, вільце... Але, звичайно, Дуб - архаїчніший за гільце. Етнограф Галина Бондаренко підказує, що в європейських народів також спостерігається релікт Світового дерева в купальських обрядах. Скажімо, в Скандинавії беруть соснову жердину, прикрашають хвоєю та гірляндами з зелені й квітів, зверху - опудало півня (чий кращий!). У Британії ставлять березу. В Еспанії ясен або дуб вкопують під вікнами своїх наречених. А ось на шведському знімку бачимо: чоловік у капелюсі разом із дітками (дівчатками?) в’кшР майстонґ. За словничком поруч - жердина з вінками із листя та квітів, що ставлять на Івана Купала. У тексті тут же (за матеріялами шведської преси) пишуть: “3 дав ніх-давен у Швеції святкують середину літа - тоді вдягаються в чудове національне вбрання, всюди багато музики й танців. 23 червня зби рають квіти й листя і прикрашають ним довгу жердину - майстонґ і ставлять. Коли смеркне, заходжуються танцювати навкруг цієї жердини з квітами й листям. День Середини літа святкуєть- ся на спомин про Івана Хрестителя” (Переклад зі Шведської - Галини Кирпи). Тобто - те саме Івана Купала, свято на честь Сонця (пізніше - й Івана Хрестителя), що в нас відзначають 23-24 червня за старим стилем. У литовців воно нази вається Йонінес, у латвійців - Ліго. І справляють його в ці ж числа за новим стилем. І покло няються богові дуба, грому і дощу Пяркунасові (на думку деяких дослідників - і сонця). Про дуба, який цвіте напередодні святого Іоанна, зна ходимо в дослідженнях відомого англійського дослідника Джеймса Джорджа Фрезера. Цікавий мотив уловлюємо в нашого нев- томника Олекси Воропая: “Щодо нашого ку пальського гільця (або вільця), то ми знаходимо щось подібне аж в Індії, де хлопці й дівчата несуть у село молоде деревце “корма”, ставлять його на площі посеред села й оздоблюють шматками барвистої матерії або папером, а потім танцюють і бавляться навколо нього”. А в Любарцях на Бориспільщині - не гільце, а цілий Дуб! Надійний, розкішний, коронований (соня хом), убраний рушниками-оберегами. Рідний. Прадавній... У ньому ще багато чого можна вичитати про наше глибинне, важливе, сутнє... ... От скільки роздумів викликав спогад про те, як ми на Засівському кутку ставили колись Дуба. І сумно стає, коли бачиш тиражовані “плигання через вогонь та з мосту”, підкопчені чорним димом з машинних скатів... Усе-таки обряд любить ту землю, на якій він народився. Недаром кажуть: кожен край має свій звичай. Піддалися нищівному впливові часу кленові мости, дубом вимощені, чи камінням вибрукувані, а чи смолою залляті дороги, навіть ріки змінили свої русла, і лише польові стежки ті самі, що були в роки мого дитинства. Затоптані тисячами-тисячами ніг незліченних поколінь, вони не розпилюються у суховії, не розмокають у сльоти. Вони - незнищимі. Не коліть їх „шпильками” і не тавруйте фабричним знаком каучукової підошви. Зніміть взуття і підіть ними босо. Ви ж вступаєте у храм свого дитинства. Ірина Вільде. „Окрушини”. Радянський письменник. Київ. 1969 12 НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2004 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
