Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Верховне Сонце (соняшник) на Світовому дереві - найвища точка літнього сонцестояння. Небесне світило спирається на священне дерево Землі... І панує над світом. І ніщо йому всякі демонічні (нечисті) сили. їх біля любарецького Дуба зовсім не існує... Митрополит Іларіон писав, що “почитання дуба загальновідоме”. А далі в нього читаємо: “Початковий Літопис (ПСРЛ 1.263) подає, що поляни приносили жертви “рощенієм”, цебто рослинами; те саме твердить Єпископ Кирило Турівський XII віку, а також і Літопис Густин- ський (ПСРЛ 11.234,257). Вказівками на старо давнє шанування дерева в нас позосталися й такі обрядові речі, як весільне вільце, купальське деревце, биття вербою у Вербну суботу й т. ін., усе звичаї дуже давні”, (Тут ще варто зуважити його свідчення: “3 приходом Християнства Ку пайло поєднався зо Святом Івана Хрестителя 24- го червня, і став Іваном Купайлом”). Етнографові Лідії Артюх якось пощастило на Переяславщині сфотографувати майський явір (або просто явір), який ставлять на Зелену неділю... Галина Бондаренко зафіксувала в Крас- лянах Прилуцького р-ну на Чернігівщині віху, що її вбирали квітами, стрічками, а зверху ставили ляльку. Під віхою стелили лепехою (татар-зіллям) і веселились. Теж на Зелені Святки... Дехто вважає, що Зелені Святки й Ку пала входили колись до одного циклу - Русалій. Як-де замість дуба чи явора вбирають Мо(а)ре- ну, Купайлицю, гільце, вільце... Але, звичайно, Дуб - архаїчніший за гільце. Етнограф Галина Бондаренко підказує, що в європейських народів також спостерігається релікт Світового дерева в купальських обрядах. Скажімо, в Скандинавії беруть соснову жердину, прикрашають хвоєю та гірляндами з зелені й квітів, зверху - опудало півня (чий кращий!). У Британії ставлять березу. В Еспанії ясен або дуб вкопують під вікнами своїх наречених. А ось на шведському знімку бачимо: чоловік у капелюсі разом із дітками (дівчатками?) в’кшР майстонґ. За словничком поруч - жердина з вінками із листя та квітів, що ставлять на Івана Купала. У тексті тут же (за матеріялами шведської преси) пишуть: “3 дав ніх-давен у Швеції святкують середину літа - тоді вдягаються в чудове національне вбрання, всюди багато музики й танців. 23 червня зби рають квіти й листя і прикрашають ним довгу жердину - майстонґ і ставлять. Коли смеркне, заходжуються танцювати навкруг цієї жердини з квітами й листям. День Середини літа святкуєть- ся на спомин про Івана Хрестителя” (Переклад зі Шведської - Галини Кирпи). Тобто - те саме Івана Купала, свято на честь Сонця (пізніше - й Івана Хрестителя), що в нас відзначають 23-24 червня за старим стилем. У литовців воно нази вається Йонінес, у латвійців - Ліго. І справляють його в ці ж числа за новим стилем. І покло няються богові дуба, грому і дощу Пяркунасові (на думку деяких дослідників - і сонця). Про дуба, який цвіте напередодні святого Іоанна, зна ходимо в дослідженнях відомого англійського дослідника Джеймса Джорджа Фрезера. Цікавий мотив уловлюємо в нашого нев- томника Олекси Воропая: “Щодо нашого ку пальського гільця (або вільця), то ми знаходимо щось подібне аж в Індії, де хлопці й дівчата несуть у село молоде деревце “корма”, ставлять його на площі посеред села й оздоблюють шматками барвистої матерії або папером, а потім танцюють і бавляться навколо нього”. А в Любарцях на Бориспільщині - не гільце, а цілий Дуб! Надійний, розкішний, коронований (соня хом), убраний рушниками-оберегами. Рідний. Прадавній... У ньому ще багато чого можна вичитати про наше глибинне, важливе, сутнє... ... От скільки роздумів викликав спогад про те, як ми на Засівському кутку ставили колись Дуба. І сумно стає, коли бачиш тиражовані “плигання через вогонь та з мосту”, підкопчені чорним димом з машинних скатів... Усе-таки обряд любить ту землю, на якій він народився. Недаром кажуть: кожен край має свій звичай. Піддалися нищівному впливові часу кленові мости, дубом вимощені, чи камінням вибрукувані, а чи смолою залляті дороги, навіть ріки змінили свої русла, і лише польові стежки ті самі, що були в роки мого дитинства. Затоптані тисячами-тисячами ніг незліченних поколінь, вони не розпилюються у суховії, не розмокають у сльоти. Вони - незнищимі. Не коліть їх „шпильками” і не тавруйте фабричним знаком каучукової підошви. Зніміть взуття і підіть ними босо. Ви ж вступаєте у храм свого дитинства. Ірина Вільде. „Окрушини”. Радянський письменник. Київ. 1969 12 НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2004 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
