Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
сценах; школярі від 3-4 класу грали в оперному оркестрі; ті ж, хто мав непоганий голос, опісля знову поверталися на сцену солістами. Гордістю студії був дитячий оркестр. Дорослі музиканти могли бути в ньому тільки керівниками груп, а музикантами-виконавцями були учні. Галя Гра- бець годинами вчила з малими скрипалями їхні партії у себе вдома - треба було домогтися чистої інтонації, щоб потім об’єднати всіх учасників у злагодженому ансамблі. Зате, коли вже виставу було зроблено, юні оркестранти набували майже професіонального досвіду. Вихованців Коломийської студії охоче брали учасниками у симфонічні оркестри Львівського університету, Політехніки і, навіть, до львів ського Оперного театру. Школярі, що здобули вишкіл в оперній студії, на відміну від інших дітей, ніколи не полишали музикування після закінчення музичної школи: вони спізнали радість творчости, благо спільного музикування і залишалися вірним йому на ціле життя. Опера - мистецтво синтетичне, і діти, що грали у спектаклях, набували різнобічного розвитку. У драматичній грі розкривалися приховані якості натури артистів. Керівники вистави уникали штампів, а, згідно з давньою традицією українського театру, вчили дітей імпровізувати на сцені, даючи їм тільки загальні драматургічні орієнтири. А була ще й художня робота: виготовлення декорацій, театральних костюмів - у ній теж брали участь діти (хоч, звісно, тут основою була фахова робота до рослих). Що ж вже казати про те, які здібності му сіла видобути з себе Галя Грабець! Вона оркеструвала оперні клавіри для свого оркестру, диригувала оперними виставами, опрацьовувала їх як режисер-постановник, проектувала сценічні костюми і декорації, а головне - вчила, вчила, вчила, проводила численні репетиції, ставила голоси юним співакам та руки малим скрипалям, плекала душі юних артистів. Кожна вистава була показана на екрані українського телебачення, а були й трансляції “Центрального телебачення” з Москви. Учні цінували самовіддану роботу своєї вчительки, приходили і зараз приходять зі словами вдячности, розповідаючи про те, чого досягли у житті завдяки її навчанню. Галя Грабець заслужила велике визнання серед своїх вихованців та їхніх батьків, але офіційних знаків державного визнання за свою величезну і унікальну роботу ніколи не мала. Цей факт важко пояснити за законами нормальної логіки людського суспільства, та він послідовно випливає з долі цієї жінки. Бо прожила вона життя, багатше на надзвичайні події та ней мовірні обставини від будь-якого оперного сце нарію. І в цих обставинах завжди вміла зали шатися людиною високої гідности та музи кантом, перетворюючи власну долю на трагіко- героїчну оперу життя. Галина Тарнавецька-Грабець здобула фа хову освіту спершу в учительській семінарії міста Коломиї, а пізніше, як скрипалька, - у Вищому музичному інституті імени М. Лисенка у Львові. Роки навчання припали на 1930-ті роки, в Галичині бешкетували банди польських шовіністів - “ендеків”. Доводилося обороняти від погромів українські заклади і установи, серед них - і Вищий музичний інститут. За цих обставин українська активістка, студентка Га лина Тарнавецька близько познайомилася з директором музичного Інституту, композитором Василем Барвінським - вона захоплювалася його добротою, неафішованою відвагою і відданістю справі української культури, високою інтелі гентністю. Навіть і не гадала тоді, що згодом доведеться відновити це знайомство у далеких мордовських лісах. Галина стала дружиною видатного діяча ОУН, пізніше - полковника УПА, Омеляна Грабця, матір’ю двох його синів. На власній долі спізнала всі поневіряння, які випадали борцям за волю України: носила передачі чоловікові до польської тюрми; ховалася з дитиною на руках від німецьких гестапівців; свого другого сина, Любомира, породила в підпіллі, мало не щодня міняючи житло. Втікала з дітьми і старенькою мамою від воєнних дій з Любачівщини на Гуцульщину, потім на Закарпаття, до Словач чини (Кошице), через Польщу (Закопане) до Німеччини (Дрезден) і врешті - до Австрії. Тут її наздогнали радянські війська, і почалася зво ротна дорога бездомної сім’ї, - на возі, а потім брудним поїздом -“товарняком”, - що привела врешті назад до Коломиї. Від чоловіка не мала ніяких вістей, аж поки не прочитала в під пільному журналі “Ідея і Чин” коротке трагічне повідомлення: “Провідник осередних земель на Вінничині полковник „Батько” (Омелян Гра бець) загинув геройською смертю в бою з від ділами НКВД 10 червня 1944 року”. Так Галина залишилася вдовою і мусіла далі сама дбати про своїх дітей і родину. У Коломиї Галя, щоб прогодувати чима 6 “Н А Ш Е Ж И Т Т Я ”, В Е Р Е С Е Н Ь 2003 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
