Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
сценах; школярі від 3-4 класу грали в оперному оркестрі; ті ж, хто мав непоганий голос, опісля знову поверталися на сцену солістами. Гордістю студії був дитячий оркестр. Дорослі музиканти могли бути в ньому тільки керівниками груп, а музикантами-виконавцями були учні. Галя Гра- бець годинами вчила з малими скрипалями їхні партії у себе вдома - треба було домогтися чистої інтонації, щоб потім об’єднати всіх учасників у злагодженому ансамблі. Зате, коли вже виставу було зроблено, юні оркестранти набували майже професіонального досвіду. Вихованців Коломийської студії охоче брали учасниками у симфонічні оркестри Львівського університету, Політехніки і, навіть, до львів ського Оперного театру. Школярі, що здобули вишкіл в оперній студії, на відміну від інших дітей, ніколи не полишали музикування після закінчення музичної школи: вони спізнали радість творчости, благо спільного музикування і залишалися вірним йому на ціле життя. Опера - мистецтво синтетичне, і діти, що грали у спектаклях, набували різнобічного розвитку. У драматичній грі розкривалися приховані якості натури артистів. Керівники вистави уникали штампів, а, згідно з давньою традицією українського театру, вчили дітей імпровізувати на сцені, даючи їм тільки загальні драматургічні орієнтири. А була ще й художня робота: виготовлення декорацій, театральних костюмів - у ній теж брали участь діти (хоч, звісно, тут основою була фахова робота до рослих). Що ж вже казати про те, які здібності му сіла видобути з себе Галя Грабець! Вона оркеструвала оперні клавіри для свого оркестру, диригувала оперними виставами, опрацьовувала їх як режисер-постановник, проектувала сценічні костюми і декорації, а головне - вчила, вчила, вчила, проводила численні репетиції, ставила голоси юним співакам та руки малим скрипалям, плекала душі юних артистів. Кожна вистава була показана на екрані українського телебачення, а були й трансляції “Центрального телебачення” з Москви. Учні цінували самовіддану роботу своєї вчительки, приходили і зараз приходять зі словами вдячности, розповідаючи про те, чого досягли у житті завдяки її навчанню. Галя Грабець заслужила велике визнання серед своїх вихованців та їхніх батьків, але офіційних знаків державного визнання за свою величезну і унікальну роботу ніколи не мала. Цей факт важко пояснити за законами нормальної логіки людського суспільства, та він послідовно випливає з долі цієї жінки. Бо прожила вона життя, багатше на надзвичайні події та ней мовірні обставини від будь-якого оперного сце нарію. І в цих обставинах завжди вміла зали шатися людиною високої гідности та музи кантом, перетворюючи власну долю на трагіко- героїчну оперу життя. Галина Тарнавецька-Грабець здобула фа хову освіту спершу в учительській семінарії міста Коломиї, а пізніше, як скрипалька, - у Вищому музичному інституті імени М. Лисенка у Львові. Роки навчання припали на 1930-ті роки, в Галичині бешкетували банди польських шовіністів - “ендеків”. Доводилося обороняти від погромів українські заклади і установи, серед них - і Вищий музичний інститут. За цих обставин українська активістка, студентка Га лина Тарнавецька близько познайомилася з директором музичного Інституту, композитором Василем Барвінським - вона захоплювалася його добротою, неафішованою відвагою і відданістю справі української культури, високою інтелі гентністю. Навіть і не гадала тоді, що згодом доведеться відновити це знайомство у далеких мордовських лісах. Галина стала дружиною видатного діяча ОУН, пізніше - полковника УПА, Омеляна Грабця, матір’ю двох його синів. На власній долі спізнала всі поневіряння, які випадали борцям за волю України: носила передачі чоловікові до польської тюрми; ховалася з дитиною на руках від німецьких гестапівців; свого другого сина, Любомира, породила в підпіллі, мало не щодня міняючи житло. Втікала з дітьми і старенькою мамою від воєнних дій з Любачівщини на Гуцульщину, потім на Закарпаття, до Словач чини (Кошице), через Польщу (Закопане) до Німеччини (Дрезден) і врешті - до Австрії. Тут її наздогнали радянські війська, і почалася зво ротна дорога бездомної сім’ї, - на возі, а потім брудним поїздом -“товарняком”, - що привела врешті назад до Коломиї. Від чоловіка не мала ніяких вістей, аж поки не прочитала в під пільному журналі “Ідея і Чин” коротке трагічне повідомлення: “Провідник осередних земель на Вінничині полковник „Батько” (Омелян Гра бець) загинув геройською смертю в бою з від ділами НКВД 10 червня 1944 року”. Так Галина залишилася вдовою і мусіла далі сама дбати про своїх дітей і родину. У Коломиї Галя, щоб прогодувати чима 6 “Н А Ш Е Ж И Т Т Я ”, В Е Р Е С Е Н Ь 2003 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
