Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
У КИЄВІ Ася ГУМЕЦЬКА Продовження Коли людина багато років прожила за межами батьківщини, починаючи з дитинства, її спогади, звичайно, обмежуються окремими епізодами, в яких брали участь рідні або знайомі. Картини природи, яка оточувала влітку або взимку, будинок, де виростала, подвір’я, де бавилася, школа, до якої ходила. Отак і в мене. Адже Україну я була змушена залишити, маючи 9 років, виростала на вигнанні і щойно перед війною повернулася, але не додому, а в інше, не рідне місто. Потім війна, еміграція, і ось щойно тепер по стількох роках їду знов „на батьківщину”. Зовсім не уявляю її собі, навіть не пробую уявити. Що вражає перш за все - це мова. Скрізь російська або українська - слов’янська, не англійська, до якої вже звикла, на яку не звертаю увагу. Чомусь так дивно чути „свою” мову - і від дітей, і від дорослих. Попасти в цю мовну стихію - це таке відчуття, ніби повертаєшся уві сні до минулого, яке пе рестало існувати у свідомості, але заховалося десь в глибині підсвідомости. Невже ця країна з її людьми увесь цей час існувала і досі існує? Пригадується вірш сестри Міртали: Лік згубила чужим містам, а душа моя там, все там, де рідну мову чути, де можуть прийняти, збагнути. З глибин видобуду руди відішлю її, туди, де потреба більша, де мова рідна ніжніша. ... А потім - краєвиди, міські вулиці крам ниці, трамваї, таксівки ... І люди - жінки й дів чата, вдягнені „по-модному”, майже як в Аме риці, хлопці в джинсах. У метро і в автобусах люди майже не розмовляють - це вражає, хоч у Нью-Йорку те саме, але тут чомусь очікуєш іншого. І мало хто усміхається, - похмурі обличчя, такі я бачила пізніше в Москві, коли поверталися до Америки після конференції в Яремчі. У Москві я бувала підлітком, шість разів їздила туди з мамою. Цікаво було по рівняти свої „свідчення фрагментарного зору” зі спогадами Юрка Прохаська, надрукованими в „Критиці” за квітень 2003 р. Він також колись бував у Москві і, коли поїхав туди 12 років пізніше, переконався, що місто цілком змінилося, а головне, що він тієї колишньої Москви властиво й не пам’ятає. Отак і зі мною. Я в Києві жила одне літо ще дитиною. Пригадую прогулянки по Царському саду, каштани, Історичний музей з кам’яними ба бами біля входу, Червоноармійську вулицю, де жив Альоша, брат нашої бабуні, зі своєю ро диною. Помешкання було на другому поверсі, вхід був знадвору по дерев’яних сходах, а на подвір’ї був склозавод, і усе подвір’я було засипане шматочками скла. Тепер заводу нема, в будинку різні канцелярії, якісь партійні центри. Моя пам’ять зберегла таку кумедну історію: я приходжу до комунальної вбиральні і бачу, що хтось поклав там книжку. Дивлюся - книжка називається “Ташкент - город хлеб- ний”. Починаю перегортати - цікаво. Прочи тала кілька сторінок, наступного дня ще кілька, і отак за літо я прочитала увесь роман. Щойно пізніше довідалася, що автором був Нєвєров і що книжка мала великий успіх у читачів у 20-і і 30-і pp. Ще з мого Київського побуту пригадую таке: два сусідські хлопчики і я стоїмо на сходах і про щось балакаємо. По радіо передають бадьору мелодію - щось із Чайковського. І раптом Вова, молодший хлоп чик, освідчується мені в коханні... Я ніяковію, мені соромно, але водночас якось приємно. Ніякого роману з цього, звичайно, не вийшло: адже Вові було яких тринадцять, а мені ще менше (хоч Шевченко писав „Мені тринад цятий минало...”). І от на все життя мені за пам’яталася ця мелодія, як щось пов’язане з ніжним, радісним почуванням, і коли я сама покохала, то мимохіть її виспівувала. 8 “Н А Ш Е Ж И Т Т Я ”, В Е Р Е С Е Н Ь 2003 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
