Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
М И Н А Є Л ІТ О Минає літо. Шелестить пожовкле листя по діброві, гуляють хмари, сонце спить... Тарас ШЕВЧЕНКО Олександр ДОНЧЕНКО Л ІС О В О Ю С Т Е Ж К О Ю ... На початку жовтня ледве помітною лісовою стежкою, яка звивалась між старезних дубів, ішла дівчинка років тринадцяти. На ній була картата новенька кофтина, синя спідниця й біла хустинка, як терен-цвіт. І ця хустинка різко відтіняла чорні брови дівчинки, її засмагле обличче й світлі очі. Такі світлі й зелені, що в темряві вони, мабуть, блимають, як світлячки. Її кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидається на жовту лісову грушку, яка вистигла проти сонця аж на верхівці дерева. Дівчинка несла книжки й зошити. Вона поверталася додому із школи. Йшла вона легким безшумним кроком, наче пливла над стежкою, і тільки іноді під її черевичками стиха хрускала суха гілочка іноді - жолудь. Стежка зненацька повернула праворуч , обминаючи круту гору, і тоді стало чути, як весело видзвонює у тиші вода. Прозорий струмок перетинав стежку, і через нього було перекинуто кладку із сухої деревини. Кора на дереві зійшла, і стовбур, сточений жуками, вимитий дощами та висушений сонцем, жовтів і вилискував, мов велика кістка якоїсь прадавньої тварини. Дівчинка сіла над струмком, поклала біля себе книжки й почала задумливо бовтатись у воді руками. Хвильки хлюпали в неї поміж пальців і здіймались ясними пухирцями, в яких відбива лось на мить то жовте листя клена, то клаптик блакитного неба, то обличчя в білій хусточці. На дні струмка ворушилась водяна трава - довгі такі стьожки, як пучки волосся. Руки в дівчинки були шершаві, як дубова кора, засмаглі і подряпані. Хустинка в неї зсунулась набік, і з-під неї вибивалася хмарка льняного волосся, білого і легкого, як пух, - дмухне вітерець, так воно й розлетиться навколо. І тепер дівчинка стала дивно схожа на кульбабу. В школі її подружки так і кликали завжди: Улянка-кульбабка. Улянка повільно глянула навколо й наче вперше помітила, що її любий ліс вже прибрався в нову чарівну одежу. - Здрастуйте, сестри-берізки, вас не впізнати сьогодні. Чи ви це, мої білокорі? Ой, леле, не чують привіту, свічками золотими палахкотять. - Ой, який же ти став тепер, мій лісе-брате! - думає дівчинка. - Як же ти пишно прибрався! Ось ти яка, осінь, у лісі! 34 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2003 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
