Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
М И Н А Є Л ІТ О Минає літо. Шелестить пожовкле листя по діброві, гуляють хмари, сонце спить... Тарас ШЕВЧЕНКО Олександр ДОНЧЕНКО Л ІС О В О Ю С Т Е Ж К О Ю ... На початку жовтня ледве помітною лісовою стежкою, яка звивалась між старезних дубів, ішла дівчинка років тринадцяти. На ній була картата новенька кофтина, синя спідниця й біла хустинка, як терен-цвіт. І ця хустинка різко відтіняла чорні брови дівчинки, її засмагле обличче й світлі очі. Такі світлі й зелені, що в темряві вони, мабуть, блимають, як світлячки. Її кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидається на жовту лісову грушку, яка вистигла проти сонця аж на верхівці дерева. Дівчинка несла книжки й зошити. Вона поверталася додому із школи. Йшла вона легким безшумним кроком, наче пливла над стежкою, і тільки іноді під її черевичками стиха хрускала суха гілочка іноді - жолудь. Стежка зненацька повернула праворуч , обминаючи круту гору, і тоді стало чути, як весело видзвонює у тиші вода. Прозорий струмок перетинав стежку, і через нього було перекинуто кладку із сухої деревини. Кора на дереві зійшла, і стовбур, сточений жуками, вимитий дощами та висушений сонцем, жовтів і вилискував, мов велика кістка якоїсь прадавньої тварини. Дівчинка сіла над струмком, поклала біля себе книжки й почала задумливо бовтатись у воді руками. Хвильки хлюпали в неї поміж пальців і здіймались ясними пухирцями, в яких відбива лось на мить то жовте листя клена, то клаптик блакитного неба, то обличчя в білій хусточці. На дні струмка ворушилась водяна трава - довгі такі стьожки, як пучки волосся. Руки в дівчинки були шершаві, як дубова кора, засмаглі і подряпані. Хустинка в неї зсунулась набік, і з-під неї вибивалася хмарка льняного волосся, білого і легкого, як пух, - дмухне вітерець, так воно й розлетиться навколо. І тепер дівчинка стала дивно схожа на кульбабу. В школі її подружки так і кликали завжди: Улянка-кульбабка. Улянка повільно глянула навколо й наче вперше помітила, що її любий ліс вже прибрався в нову чарівну одежу. - Здрастуйте, сестри-берізки, вас не впізнати сьогодні. Чи ви це, мої білокорі? Ой, леле, не чують привіту, свічками золотими палахкотять. - Ой, який же ти став тепер, мій лісе-брате! - думає дівчинка. - Як же ти пишно прибрався! Ось ти яка, осінь, у лісі! 34 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2003 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
