Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Одарка МАЙДАНСЬКА-ІЛЮК АҐЕНТ No... 1942 рік. Ми в невеликому, тоді німець кому містечку, Лойбусі (можливо, тепер це Лєґніца, біля Вроцлава в Польщі). Дякуючи дружнім стосункам Ріббентропа і Молотова, останній дозволив усім буковинцям німець кого походження, виїхати до "фатерлянду". Наша інтелігенція, яка не встигла втекти до Румунії і мала за приклад уже "визволену" більшовиками Галичину, кинулася шукати в старих течках безсумнівні докази родинних зв'язків з німцями: бабусь, дідусів, прабабусь прадідусів... Мій Нестор зголосився одним із перших - його мати була чистокровною австріячкою. Тепер ми всі жили у пересиль ному таборі "Лойбус". Це був старовинний палац, мабуть якогось польського шляхтича, з безліччю кімнат і залів, який перед нашим приїздом використовувався німцями, як лікар ня для душевнохворих. Висадивши з вагонів, нас одразу роз ділили: жінок із дітьми - окремо, чоловіків - окремо. Було голодно і тривожно, відчувалося наближення війни. Але ми були молоді, сповнені надій і дерзань. Ми організували хор, а поважна чернівецька професура викладала нам історію України і розповідала про політичну ситуацію в світі. Ми відзначали всі доленосні дати: від Шевченківського свята до трагедії в Крутах і роковин убивства пол ковника Коновальця. Німці нам не дуже заважали, а тим часом в усіх визначили групу крові, яку навічно затаврували під пахвою правої руки. У мене виявився "0"-варіянт - німці були задоволені моєю арійською кров'ю. А ще раз на тиждень нам дозволялося ходити до кіна. Маленький кінотеатрик ледве вміщав усіх бажаючих, але Несторові якось завжди вдавалося дістати омріяні два квитки, і ми сиділи поруч, тримаючись за руки, і переживали чуже кохання, чужі трагедії і життєві драми. Тоді знаменитою була Зара Леандр - прекрасна актриса з глибоким конт ральто. Деякі з тих фільмів я пам'ятаю й досі, але один з них закарбувався в моїй пам'яті страшними словами "ҐПУ". Німецьке тлума чення цих кривавих літер було: GRAUSAMKEIT - жорстокість, PANIKA - паніка, UNRECHT - несправедливість. Мабудь варто подати його короткий зміст (Я пригадаю його в 1950 в Мордовії, в Явасі, де на сусідніх верхніх нарах відбувала свій термін молода вродлива жінка - аґент контррозвідки ҐПУ). А поки що ми з Нестором щасливі, тримаючись за руки, ми сидимо поруч в маленькому кінотеатрі і переживаємо чужу життєву трагедію. 1917 рік. У Росії революція. Поміщиць кий маєток. Перед будинком молодий більшо вицький комісар власноруч розстрілює дво рянську родину. Міцно обнявши дружину і двох малих синів, стоїть красивий, гордий чоловік - власник маєтку. В натовпі зігнаних дивитися на розправу - молода жінка з маленькою дівчинкою на руках. Її ховають між собою селяни і челядь. Це сестра щойно розстріляного поміщика. Вона ніколи не за буде обличчя ката, його якусь особливу мед- вежу ходу. Минуло шістнадцять років. У Москві в невеличкій кімнатці живуть скромна вчи телька музики та її дев'ятнадцятилітня дочка- “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2003 9
Page load link
Go to Top