Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Одарка МАЙДАНСЬКА-ІЛЮК АҐЕНТ No... 1942 рік. Ми в невеликому, тоді німець кому містечку, Лойбусі (можливо, тепер це Лєґніца, біля Вроцлава в Польщі). Дякуючи дружнім стосункам Ріббентропа і Молотова, останній дозволив усім буковинцям німець кого походження, виїхати до "фатерлянду". Наша інтелігенція, яка не встигла втекти до Румунії і мала за приклад уже "визволену" більшовиками Галичину, кинулася шукати в старих течках безсумнівні докази родинних зв'язків з німцями: бабусь, дідусів, прабабусь прадідусів... Мій Нестор зголосився одним із перших - його мати була чистокровною австріячкою. Тепер ми всі жили у пересиль ному таборі "Лойбус". Це був старовинний палац, мабуть якогось польського шляхтича, з безліччю кімнат і залів, який перед нашим приїздом використовувався німцями, як лікар ня для душевнохворих. Висадивши з вагонів, нас одразу роз ділили: жінок із дітьми - окремо, чоловіків - окремо. Було голодно і тривожно, відчувалося наближення війни. Але ми були молоді, сповнені надій і дерзань. Ми організували хор, а поважна чернівецька професура викладала нам історію України і розповідала про політичну ситуацію в світі. Ми відзначали всі доленосні дати: від Шевченківського свята до трагедії в Крутах і роковин убивства пол ковника Коновальця. Німці нам не дуже заважали, а тим часом в усіх визначили групу крові, яку навічно затаврували під пахвою правої руки. У мене виявився "0"-варіянт - німці були задоволені моєю арійською кров'ю. А ще раз на тиждень нам дозволялося ходити до кіна. Маленький кінотеатрик ледве вміщав усіх бажаючих, але Несторові якось завжди вдавалося дістати омріяні два квитки, і ми сиділи поруч, тримаючись за руки, і переживали чуже кохання, чужі трагедії і життєві драми. Тоді знаменитою була Зара Леандр - прекрасна актриса з глибоким конт ральто. Деякі з тих фільмів я пам'ятаю й досі, але один з них закарбувався в моїй пам'яті страшними словами "ҐПУ". Німецьке тлума чення цих кривавих літер було: GRAUSAMKEIT - жорстокість, PANIKA - паніка, UNRECHT - несправедливість. Мабудь варто подати його короткий зміст (Я пригадаю його в 1950 в Мордовії, в Явасі, де на сусідніх верхніх нарах відбувала свій термін молода вродлива жінка - аґент контррозвідки ҐПУ). А поки що ми з Нестором щасливі, тримаючись за руки, ми сидимо поруч в маленькому кінотеатрі і переживаємо чужу життєву трагедію. 1917 рік. У Росії революція. Поміщиць кий маєток. Перед будинком молодий більшо вицький комісар власноруч розстрілює дво рянську родину. Міцно обнявши дружину і двох малих синів, стоїть красивий, гордий чоловік - власник маєтку. В натовпі зігнаних дивитися на розправу - молода жінка з маленькою дівчинкою на руках. Її ховають між собою селяни і челядь. Це сестра щойно розстріляного поміщика. Вона ніколи не за буде обличчя ката, його якусь особливу мед- вежу ходу. Минуло шістнадцять років. У Москві в невеличкій кімнатці живуть скромна вчи телька музики та її дев'ятнадцятилітня дочка- “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2003 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
