Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Своїм виступом я справила добре вра ження на делегаток не тому, що добре промов ляла, але я була молодою і добре говорила про Україну, а в той час дуже мало людей знало українську мову. Тиждень після виступу я дістала запро шення виступити у Дітройті і таким чином стала промовляти, а вкінці зайшла навіть в американ ську політику. Дуже смішно, бо якраз тоді в політиці я мусіла боротися з чоловіками, а це викликало у них великий переполох, особливо коли я стала головою міської ради і потроху кри тикувала їх. 29 травня 1932 р. Перша Конвенція укра їнських жінок в Америці стала історичним фак том, і я вірила тоді, що не один українець мусів зашарітися від сорому, бо його думка про укра їнську жінку була помилковою, оскільки україн ські чоловіки вважали її доброю кухаркою, доброю нянькою, доброю прачкою і, зрештою, доброю служницею. Вона покірно слухала, без настанно працювала. Але були деякі чоловіки, що вважали її створінням без великого розуму, яке потребувало допомоги, оборонця. Деякі вважали її машиною з нескінченою енергією - такий був погляд пересічного українського чоло віка про жінку. Але сьогодні українська жінка вже про ломила тверду кригу безпідставного чоловічого упередження, і стала як рівна з рівним, і при єдналася до боротьби за національне відро дження України. Україна - це неописана краса. Ще сьо годні бачу її очима своєї душі, так як бачила її колись. На розлогих ланах колисалося море золотої пшениці і та пшениця зливалася з бла киттю небосхилу, творивши цим одну гармонію, яка не тільки дала нам синьо-жовтий прапор, але вливала в душі кожного українця і українки спокій і безжурність. Бачу зелені садки, а серед них біленькі хатки, які немов просили завітати до них. А поблизу гомонів потічок. У ліску непо далік зелене листя мерехтіло і немов перека зувало щось важного про прийдешнє. У повітрі бриніла безжурно комашня, лише клопоталася бджілка, як той турботливий господар - дбала про зиму. Озивалися пташки - горобчики і жай воронки, но калині несподівано заспівав соло вейко. Затуркотів старий бузько, немов у злості. А полями неслася дзвінка дівоча пісня і котилася долиною, щоб розійтися по лісі і зникнути як біла хмарка у погідний літній день. На селі ніхто не жалував своїх рук, хіба що бабусі і дідусі сиділи на сонці і грілися. Так, дав Господь Укра їні красу, але не дав їй щасливої долі. Непогамована заздрість тягнули до того раю зависників-ворогів. І тоді лилася річками українська кров, білим тілом вкривалися поля, а з чепурних біленьких осель-хаток не залишалося нічого крім страшного згарища. Куди ступила нога наїзника-гвалтівника всюди лунав крик, зойки, плач. Тільки двічі, тільки двічі пощастило укра їнському народові насолоджуватися своєю зем лею, тільки двічі з’явилося сонце волі на нашому небі, хоча знову зникало за хмарами зі смутком і негодою. Найтрагічнішою була доля української жінки. На її очах сікли-рубали чоловіків, а вночі сіроманці носили тіла по широкому степу. На її очах брали в бранці дітей і робили з них яничар. А хатину, її цілоденну працю і радість, пускали з димом, залишаючи жінку, як бідну сиротину. Володарі мінялися, але не мінялася рабська праця українського народу. Володарі торгували країною, передаючи її з рук в руки, а вкінці післали брата вбити брата, бо це їм потрібне було для наживи і гульби. Прийшла черга, народи змели своїх воло дарів. Тоді воскресла Україна і з останніх своїх сил пробувала побороти ворогів, хоча вони бачи ли, що край знесилений роками неволі і висна жений неймовірною світовою заверюхою. Укра їна не встояла. Вороги розшарпали її, ділили і нищили. Але послідня дія ще не відігралася. Подумати тільки - яка іронія. Та війна, ті трагедії українського народу породили нам новий тип української жінки. Жінки, патріотки, яка утерла сльози болю і перетворила їх на сльози гніву і помсти, а серце загартувала ще більшою любов’ю до свого народу. Українська жінка прирекла свою працю Україні. Наша жінка стала прикладом. Від того ча су ми почули про сенаторку Олену Кисілевську, посолку Мілену Рудницьку, письменницю Ольгу Кобилянську, професорку Софію Русову, коопе раторку Іванну Блажкевич. Про наших героїв - Олену Степанівну і Софію Галечко. Закінчення на стор. 9. 6 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2002 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
