Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Іван ФРАНКО Дрімають села. Ясно ще осіннє сонце сяє, та холодом осіннім вже в повітрі потягає. Темно-зеленії садки дрімають вже без плоду, і тихо гріються хатки, і верби гнуться в воду. Ще ліс не стогне тим важким осіннім, довгим тоном, і ще стрілою ластівка звиваєсь над загоном. Дмитро ПАВЛИЧКО Тріпоче серце пійманої птиці, в руках моїх не чує доброти. - Я дам тобі водиці і пшениці, моя пташино, тільки не тремти! - Хіба потоки загубили воду, хіба в полях уже зерна нема? Пусти мене, мій хлопче, на свободу, і все, що треба, я знайду сама. - Я ж лагідно тебе тримаю, пташко, в своїх руках легеньких, як вітрець. Хіба неволя це? Хіба це важко від мене взяти кілька зеренець? - Пусти мене! Мені, дитино мила, дорожча воля, ніж зерно твоє! Страшна, хоч навіть лагідна, та сила, яка розкрити крилець не дає! - Лети! Співай у небі гомінкому, Хоч і маленький, зрозумів я все. Моя рука ніколи і нікому ні кривди, ні біди не принесе! “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2002 35
Page load link
Go to Top