Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
високоповажані пані спонзор проекту Іванна Ратич, перед жертовністю якої я схиляю голову, голова СУА Ірина Куровицька, голова Комісії проекту Ірена Чабан і усе членство СУА. Принишкли київські науковці, які очікують від празьких документів справжньої сенсації. І врешті- решт, для всієї нашої української спільноти світла постать великої Лесі Українки неодмінно стане виразнішою, рельєфнішою. Тому праця захоплює цілковито. Однак поступово збільшуються і паралельні враження. У сучасному світі можна непогано орієнтуватись і завдяки засобам масової інформації. Себе я завжди вважала мало схильною до міграцій, оскільки всіми фіброми душі міцно прив’язана до української дійсности. Жити мені пощастило на Південному узбережжі Криму, в краю, який Леся Українка назвала “Богоданим”. То що мені треба шукати по далеких світах?! Але з перших днів у Празі я гостро відчула, наскільки все тут пристосоване для Людини, задля її зручности, спокою, бадьорого настрою. І як тут не згадувати те, що я тимчасово залишила на Батьківщині, - переповнені тролейбуси, масове вимикання світла, холодющі приміщення на роботі і вдома... Та всупереч цьому - там теж загоряються дисплеїкомп ’ютерів і, зігріваючи пальці своїм диханням, люди (поки є світло) працюють. Працюють во ім ’я завтрашнього дня нової України. Мушу визнати, що величезна кількість українців поки що змушена працювати за кордоном, зокрема в благополучній Чехії. І мета їхньої праці скромніша - прогодувати свою сім ’ю. Я розмовляла з такими своїми земляками, вони кажуть, що в Україні не бачать майбутнього для себе і (що найстрашніше) для своїх дітей. Боляче обпікає душу хоч би таке зіставлення. Найбільша хвиля іміграції українців до Чехії припадає на трагічну пору 1918-20 pp., коли свідома частина української нації самовіддано боролась за свою державу, але ворог виявився підступнішим, а відтак і сильнішим. Великого розміру еміграція з України набирає і нині, коли ми домоглися омріяної не одним поколінням Державної Незалежности. Чи не є це переконливим свідченням недолугости сучасних можновладців і необхідности значної роботи щодо формування в Україні правдивого громадянського суспільства, без якого декларована демократія залишається фікцією, облудою?! Як довго ще най доведеться вчитись гідности, самоповаги хоча б у чехів?! Приємно було дізнатись, що в Празі не завмерло українське життя. Я побувала на вечорі вшанування жертв Голодомору в Україні, який проходив у залі мерії міста і був вельми добре організований, що є насамперед заслугою Тетяни Тарапацької-Шафовал. Як переважно скрізь у діяспорі, найбільший інтерес до громадських справ тут виявляє старше покоління, для якого патріотизм - не словниковий термін, а вічний шрам на серці. Проте є і молодші активісти, особливо жінки, яких доля з різних причин привела до Праги. У Чехії на молодих українців покладається особлива надія, оскільки тут сформувались уже такі глибокі традиції, таким славним було минуле блискучої плеяди іміграції 20-40 pp., що втрачати завойоване просто гріх. Власне, навіть вивчити ту яскраву епоху з її невтомною, плідною роботою, прагненнями, різноманітними виданнями - це також наш обов ’язок, що вже давно на порі. Прикро усвідомлювати, на державу нинішню розраховувати не варт. Російські вчені вишукують усе до крихти, що збереглось у празьких архівах про своїх втікачів від більшовицького режиму. А де наші науковці?! То ж на який фундамент минулих напрацювань опиратиметься ідеологія України XXI століття? Хтось її ладен зводити на піску, хтось прислухатиметься тільки до голосу чужинців, але як важливо почути голос наших мудрих і кришталево-чистих у своїй відданості українській національній ідеї праведників! Поспішаймо прислухатись до Них!. За короткий час я зрозуміла, що в Слов ’янській бібліотеці при Національній бібліотеці Чеської Республіки є справжня берегиня наших українських цінностей, доктор Марія Няхайова, що також відома як громадська діячка і поетеса, - це справжній скарб для україністів. Щодня до неї приходять науковці, перекладачі, активісти національного руху (причому з різних країн), і на всіх у неї вистачає часу, уваги та сердечного тепла, яким щедро була наділена і я. Пані Марія Няхайова як ніхто вболіває, щоб наша спадщина тут, у Празі, не пропала, не була сплюндрована байдужістю сучасників. Але все охопити одній людині не до снаги. І тоді Бог дає таку зустріч, як, скажімо, 18 травня 2001 року з д-р Іванною Ратич. Хочеться вірити, що з часом такі зустрічі в Празі будуть не поодинокі. Бо таки правду кажуть: “Нашого цвіту по всьому світу”. Тільки треба горнутися ближче один до одного. Світлана Кочерга. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
