Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
хрещеної матері, п інтуїцію, лише не стала - сміється - майстринею високої кляси. Тітчині роботи сьогодні зберігаються у Музеї історич них коштовностей в Лаврі - поновлені митри XVII і XVIII століть. То дуже тонка і складна праця - замінити потемніле золоте шиття новим. У колишньому Союзі тітці йшли замовлення з різних кінців, бо мала не тільки вмілі руки, а й добрий смак. Мамин рід Карнаухів із Херсона, козаць кий. Шукаючи дешевших земель, перебрався на Донеччину. Батьків - із порубіжжя України й Білорусії. М ама закінчила подільську гімназію, туди ж згодом пішла й Льоля. Восьмирічній їй закарбувалися: на вулиці та біля хлібної крамнички, що була неподалік, - мертві люди - голодні, змучені, вони наїдались свіжого гаря чого хліба і... Сім’я була повністю рісійськомовна, але Льоля добре запам ’ятала, як ще зовсім ма ленькою гірко плакала, коли батько з матір’ю співали: ’’Копав, копав криниченьку неділеньку, дві, любив, любив дівчиноньку людям, не собі... ” Читати дівчинка почала рано. Читанка чомусь не мала ні початку, ні кінця, та Льоля запам’ятала вірш О. Олеся “Раз я взувся в чобітки...” А ще дістався до рук мамин одно томник О. Пушкіна та дитячі книжки німецькою мовою - і вона навчилася досить добре їх читати (мама читала й по-французькому). Як і мама колись, Льоля була наймолодшою випускницею в школі, восьмирічною пішла одразу до третьої кляси. Спокійно могла б піти і до п ’ятої-шостої - багато читала - при будь якому освітленні - і ще тоді зіпсувала очі. Жартує, що об’єднала всі конфесії: хрестив її автокефальний священик, який став її хреще ним батьком, живучи в монастирі, бігала до ро сійської православної церкви, а вже тепер, поки могла ходити, навідувалася до греко-католиць- кого храму на Аскольдовій могилі - подобається його атмосфера, його тепла аура. Знає кілька та ких місць у Києві: біля Десятинної церкви, біля Софійського собору та ось тут, на Солом’янці. Хотіла поступати до університету, але батько наполіг на Будівельному інституті. Коли 1948 р. закінчувала інститут, їй нагадали, що під час війни залишалась на “оккупированной территории” і, як інженера-будівельника, напра вили на завод “Красноярськ-20” (згодом з ’ясу валося - на атомний об’єкт). Проте добрі люди, які є в цьому світі за всіх систем, допомогли зістатись на рідній землі, а тоді й перевестися до Києва. 1951 р. з труднощами поступила вчитися до аспірантури. З Іваном запізналася 1953 p., на початку 1956, під час Іванових вакацій, одружилися. Льоля на той час уже працювала в Будівельному інституті, на кафедрі опору матеріялів. Була там до сумнозвісної Маланчуківської “чистки кад рів” 1972 р. За місяць перед звільненням отри мала багато подяк і добру характеристику. Проте придумали позачерговий конкурс на заміщення посади і з перевагою в один голос звільнили її з роботи - хоча була учасником виставки в Москві (а це тоді багато важило), членом Методичної комісії Міністерства, любила методичну роботу, сама розпочала її на кафедрі. Ні на що не зважили, хоча навіть окремі члени партбюро були проти звільнення Л. Світличної. Повернулася у проектну організацію, де працювала раніше, проектувала, між іншим, київські мости, її шанували, цінували. Л. Світлична працювала швидко, професійно, на роботі засиджувалась допізна, часто і у вільні дні - то ж коли виходила на пенсію, отримала подяку Міністерства. Коли Іван Світличний закінчив аспіран туру і його виселили з гуртожитку, молоде подружися перейшло до матері, і ще чотири роки мешкало в тісній келії разом з м атір’ю, братом, його дружиною і донькою. Спали на книжках. Книжки - то щось найсвятіше в їхньому житті. Наприклад, 1947 рік, лютує голод... Іван, сту дент Х арківського університету, приїздить додому - лиш кістки та шкіра, зате привозить плетену з лози валізу книжок - накупив їх, продаючи хліб і харчуючись виключно яриною. При звільненні з табору Іванові книжки, як згадує колишній політв’язень Семен Глузман, вивозили візком, запряженим конем, і це при тому, що книжковий вантаж у 300 кілограмів Іван відправив перед тим поштою... Коли Івана та його сестру Надійку за арештували, на руках у Льолі залишилася її мати без пенсії та Іванова мама з мізерною пенсією, а ще Надійчин син Яремко. Усім треба було допомогти та вислати хоча б дещицю в табори Надійці та Іванові. Працювала тяжко: зранку о 7 годині на роботу, а після неї зайняття (викладала опір матеріялів). Додому поверталася після 11 год. вечора. Відповідні установи це влашто вувало, адже не мала часу на “дурньїе мьісли”.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
