Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Із п’ятьма карбованцями в руці вирвалась, бо не пускали (то цілий детектив) до Черкас і подала документи в будівельне училище No 15: там поселяли в гуртожиток, одягали й годували. Вона розповідає, про все це, а я не вірю, що таке середньовіччя було ось зовсім недавно і зовсім поруч. Досі, каже, сумно згадувати той серпневий тиждень, коли і додому вертатися нема за що, і жити в чужому місті, голодній, ніяк. Аж зауважила її на вокзалі міліція, причепилася... Після закінчення навчання за розподілом потрапила на Запорізьку ДРЕС. Почалось доросле життя. Про нього - її строфи: Затим - чужі гуртожитки, робота У третю зміну. Місяць на стрілі. Багата з виду, духом же - голота... Держава - п’яний вершник у сідлі. Томилось тіло, задихались вірші На крані у кабіні для шпака. Допитувалась доня, ставши більша, Чому кімнатка в нас тісна така?... А згодом був Київ, до якого прикипіла серцем на все життя. Будівельники - народ особливий. Вони кажуть: Бог сотворив землю, а ми її розбудували. Управління баштових кранів - окрема структура, входить до будівельної механізації. В недалекі часи воно нараховувало до 500 чоловік, а тепер - близько 200. “Будуємо, - мов дзвін, гуде Держава...” - у прямому й переносному розумінні. Олена Кугай каже це не для красного слівця. Серед машиністів баштових кранів більшість - жінки. Специфіка роботи - три зміни: дві денні, а одна нічна, вона особливо тяжка. Будівельники (мулярі, тинькарі, маляри) і заробляють значно більше, і на пенсію йдуть на 5 років раніше: добилися. А кранівникам - жодних пільг, ще й ставка зовсім невелика. “Майна!...Віра!...” сигналізує знизу такелаж ник, і кранівниця, мов акробат (бо її рука знає не одне гальмо, як-от у водія машини, а 4: підйому вантажу, повороту, ходу і стріли), “веде” вантаж до призначеного місця. А крани - старі (“крани-гроби”, кажуть на них спересердя), із здебільшого є нечинними, бо поламані, з обмежувачами підйому вантажу та кінцевиками. І тільки досвід та інтуїція допомагають кранівниці одразу визначити, що там причепив одчайдушний такелажник - чи то не більше чотирьох тонн, як велять нормативи, чи усі вісім, аби швидше гнати роботу, бо то заробіток, - і тоді кран неминуче перевернеться. Тож горлаєш йому згори не зовсім компліментарний речитатив, а як не чує, то спускаєшся і тлумачиш, що поспішність тобі геть ні до чого, бо життя в усіх одне. І так за день не раз, не два долаєш тих 30-50 метрів угору-вниз, бо на крані неминуче щось там ще й ламається, і треба кликати слюсаря. А щоб розім’яти ноги, маєш півгодини на обід. Оспівані жіночі ручки, жіночі ніжки, округлі плечики... У спрощеному варіянті береться в кабіну дошка, ставиться, як тапчанчик, а ті ж таки ноги ви ставляються у віконечко кабіни - і не то лежиш, не то летиш над землею, і Бог недалеко. У висоти - свої закони, і дуже жорсткі. Те, що тобі минає на землі, там, на крані, може вийти на трагедію. Тому правила техніки безпеки - святая святих. Але це чомусь пам’ятає лише кранівниця, а всі інші у вирі роботи забувають: то монтажники- висотники поспішали і неміцно закріпили 2 гайки із чотирьох, як встановлювали баласт, то спокусили кранівника, і він поніс вантаж над головами мулярів, то... “А тут щаблі обледінілі, вись, / Немов луску, з рук стріпую крижини. / Богам - комфорт, а нам, земним, - драбини...” І - відчайдушно: “А я... / З висотою, мов мишка з котом, / Граюсь...” Професіоналізм кранівника в тому, аби вчасно передбачити, скільки метрів нести вантаж, як повернути, а тоді плавно приземлити всі оті колони, регелі, панелі. Ще й точність потрібна неабияка. Гасло його, як у спортсмена - “вчасно, швидко, влучно. Робота без субот і неділь - графік, графік. Чи то мороз, чи серпнева спека. - Вам не страшно на тій висоті? - якось запитала Олену ведуча під час телеінтерв’ю. - Страшно. Але треба себе приводити до тями, бо інакше прощавай професія. А я її люблю. І кран свій люблю. Є такі кранівниці, що 2 роки на одному місці пропрацюють, а віника в кабіні не заведуть. Оленин кран - завжди мов світличка: і прибрано, і прикрашено, і важелі сама відрегулює, аби легко піддавалися руці, і прилади всі на місці - домагається від слюсарів. А працює ж по всьому місту. Тільки звикне до крана, а тут перекидають на іншу дільницю, бо виникла потреба. І починай усе спочатку. Іще, хіба, такий штрих до її портрета: з партії виключена задовго до перебудови - надто багато казала критичного, не змовчувала, партійному начальству не сподобалось. Не живе вона в рожевих окулярах і тепер, ріже правду-матінку в очі і не тільки у віршах. Не всі те сприймають адекватно. Та в Олени - своя логіка і гордість: “Майна! Віра!” - зростає будова! Та коробить це зверхнє: - Хто ти? - Кранівниця! Посада, панове,- Споглядати на Вас з висоти. Вона із двох половинок, із двох світів-усесвітів - матеріяльного, видимого (робочі зміни, хатня і громадська суєта) і з невидимого, де лиш магія Слова, енергія Слова, влада Слова. Якому з них належить
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
