Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Наталка ПОКЛАД ЖІНКА, ЯКА ВЗЯЛА ВИСОТУ Ми познайомились чи то на одному з мітингів, які так рясно вирували на початку 90-их, чи то на якомусь мистецькому вечорі. Не політик, якого видно здаля, не лідер жіночого руху (але цікавиться ним), не відомий вчений, не... А втім - унікальна жінка. Вона уособлює більшість нашого суспільства і нагадує мені сьогоднішню Україну, українську Україну, що так рветься випростатись, утвердитись, пізнати і захистити себе: “І думаєш із острахом про завтра, / Про хліб, про смерть, про памолодь дітей...” Машиністка баштового крана й поетка, дружина й мати, громадянка й господиня - непересічна особистість, яку ми, на жаль, за старою тоталітарною звичкою, ще так рідко виокремлюємо із загалу - для пізнання, більше того - для пошанування. “Приходь, підіймешся зі мною на кран, і, може, й не потрібно буде інтерв’ю”, - сказала мені, напівіронічно усміхнувшись. Та я знаю цю іронію, цей крихкий самозахист дуже чутливої, тонкої, вразливої душі. Що не раз по- дитинному безпомічна перед грубістю і навальністю світу. Проте з волі обставин - а чи й небес - увійшла в саме осердя цього світу, прийняла його закони співжиття й умови гри, де не раз поруч із різким рухом - ще різкіше слівце, де затерто тонкі тендітні Ірані, бо працюють міцні, важкі руки, де етикети не витримують перепадів температур і темпераментів, а стихія нереґляментованости та часто-густо й безладу дає такі квіточки, аж мороз по шкірі... Її біографія - це, без жодного перебільшення, ще не озвучений непересічний твір, який чекає свого автора. Там - містичні витівки менталітету і присуд долі, там - вирви нашої історії і вогонь характеру, там - прокляття бідности й невмирущість духу, який чує космічне світло і йде на нього. Недарма у віршах Олени Кугай, отому притулку для душі (саме так вона й назвала свою першу збірку поезій), так часто подибуємо образ Катерини Білокур, нашого непоцінованого генія. Олена не тільки знаходить паралелі між творчою долею художниці та своєю, вона зізнається, що “в край свій удалась, / Підхоплене над прірвою світами...” Славнозвісне, Майданицьке на Черкащині - земний рай. “... Перлинка краю, // Мій перший світ, моя земля” - каже Олена у вірші. Особливо мальовничий і славиться озерами та солов’ями той куток, що зветься Кугаївкою. Гордій Кугай ще в дитинстві втратив одну ногу. До кінця свого життя пропрацював у колгоспі їздовим. Дружина народила йому сімох дітей, та вижило шестеро: три дівчини і три хлопці. Сама на роботу не ходила - була при дітях та господарстві. Сім’я весь час бідувала. Олена пригадує, як треба було виступати на змаганнях з акробатики - дуже її любила, - та не було в чому. Здібна від природи, вона через ту вдяганку ходила до школи раз на тиждень. Директор якось змилосердився, купив куфайку і “кирзові”* чоботи. Не могла дочекатися ранку, аби нарешті вдягнути ті подарунки. Прокидається, а обнови й сліду нема: сестра взяла, бо ж, мовляв, до телят у колгосп теж треба в чомусь ходити. Довго потім оплакувала Олена свою гризоту. Із шістьох середню освіту має лише вона, всі інші Г ордичинята, як іноді називали їх, аби допомогти, розвіялися по котгоспних роботах ще підлітками. Дуже хотіла вчитися далі. Мріяла про про фесію педагога, але сказати про це навіть не посміла. Олена Кугай та її кран. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top