Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
ВІДІЙШЛИ У ВІЧНІСТЬ ЛІДІЯ ТЕТЯНА ІЗ СТРОЦЬКИХ ТАУРИДЗЬКА З далекої Аргентини наспіла сумна вістка, що 23 грудня 2000 р. на 81 році життя попро щалася з цим світом мґр. Лідія Тетяна із роду Строцьких Тауридзька. Народилася 8 травня 1919 р. в селі Горожанна Мала біля Львова, де її батько о. Строцький був парохом. Покійна Ліда не змарнувала талантів, якими так щедро наділив її Всевишній. Життя її проходило у Львові спочатку в школі ім. Бориса Грінченка при соборі св. Юра, далі в гімназії сестер Василіянок, Університеті ім. Івана Франка аж до закінчення славістичних студій в Австрії, місті Ґраці. Уже в гімназії Лідія очолювала літературний гурток, була членкою Ма рійської Дружини, прихильницею студентського товариства “Обнова”, а у 1938 р. їздила на Като лицький Конгрес “Pax Romana” до Люблену в Югославії (тепер це столиця незалежної Словенії). 1941 р. працювала у секретаріяті Українського Уряду у Львові. Під час німецької окупації працювала в Українському Допомоговому Комітеті у відділі опіки над робітниками, вивезеними до Німеччини й Австрії. 1945 р. зустріла в Австрії, в Кляґенфурті, свого нареченого - старшину Дивізії Стефана Тауридзького, який щасливо повернувся з фронту. 1948 р. подружжя з дволітнім сином Яремою емі грує до Аргентини, де народжується донька Орися. Родина дуже скоро увійшла в громадське життя Буенос-Айресу, бо завдяки працьовитості чоловіка дуже скоро поборола початкові труднощі емігрант ської долі. Вони стали членами “Просвіти”, передплатниками газети “Українське слово”, . де довгі роки після виїзду до Франції редактора Люби Вітошинської Лідія Тауридзька редагувала жіночу сторінку. Була членкою СУА, обіймала різні посади, а секретарювала аж до часу поважної хвороби. 1977 р. була делегаткою на Конгресі СФУЖО в Канаді, де обрали її головою організації на Південну Америку. Для СУА написала п’єсу про Княгиню Ольгу - “Мудра володарка”, яка була видана і виставлялася у формі читаного театру. Лідія виголошувала доповіді на різні теми для жіночих товариств, за її ініціятивою і при співпраці пластунок СУА з великим успіхом влаштував два вечори показу українського історичного одягу в “Просвіті” та в Товаристві Відродження. Відновила обіт Марійської Дружини при церкві оо. Василіян, де в Управі була секретаркою. Дописувала до місячника о. Василіян “Життя”, не покидала педагогічної праці. Коли при Українській Католицькій Катедрі було відкрито гімназію, викладала українську культуру і літературу. У часі відвідування Аргентини патріярх Иосиф Сліпий відкрив філію Українського Католицького університету ім. Папи Климентія, а на викладача культури і літератури призначив Лідію Тауридзьку - вона отримала грамоту почесного професора. З нагоди 40-ліття існування “Просвіти” в Аргентині отримала грамоту почесної членки “Просвіти”, з нагоди 100-ліття поселення українців в Аргентині - грамоту за громадську працю від Державного комітету України у справах національностей та міграції, підписану головою Б. Свтухом. Була чотири роки головною виховницею СУМУ на оселі “Веселка” і в горах Барільоче, за що отримала особисту подяку від голови СУМУ О. Коваля, який відвідував Аргентину. У першу річницю проголошення незалежносте відвідала Україну, поклонилася могилам батьків, довго і цікаво описувала у своїх листах вражіння після довголітньої розлуки з рідною землею. Пережила у житті велику драму - смерть батька-священика, якого польські комуністи замордували у варвар ський спосіб 22 липня 1944 p., коли він повертався зі Львова до села Устя біля Миколаєва. Пе реживала розлуку з мамою, бо, здавалося, повернеться невдовзі. Довгі роки помагала родині, радо ділилася листами із залізної заслони, що не просто присилали їй, а окружними дорогами. Мужньо прийняла свою хворобу. У її ли стах відчувався справжній журналістичний хист, наприклад: “Перебуваю в передпокою вічності”, або її улюблена фраза: “Як много пройдено, а як мало зроблено”. Цю фразу просила написати на її могилі. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
