Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
жина композитора, ректора Львівської консер ваторії, професора Василя Барвінського; і він, і його брат, відомий лікар, також були десь тут, в неосяжному ГУЛазі. Ця літня, теднітна жінка, була нам усім прикладом незламності і мужності. Вона відмовилася вбрати ватні штани, їй таки видали ще один сірий коц, з якого сама пошила собі довгу спідницю. Кожного ранку вона вставала за півгодини до "підйому", який був о шостій годині ранку, і робила зачіску та приводила в порядок свій лагерний "костюм"; на "лінійці", де була перекличка за "паролями" наших номерних знаків, вона ставала завжди в першому ряду з гордо піднесеною головою. Дике лагерне начальство, разом із своїми поплічниками-наглядачами, не сміли ніколи образити її і навіть дозволили грати на старому фертепі'яні, що не знати звідкіля взялося в лагерному клубі-столовій. На цих же нарах, внизу, біля пані Барвінської, мала своє місця стара селянка з Косівщини. Три її сини загинули в Карпатських лісах, виборюючи волю України. Стара мати ніколи не відмовляля "лісовим хлопцям" у шматкові хліба і горняткові теплого молока - за це отримала 25 років, - "не доживу, - журилася, - мені вже сімдесят, а так хочеться покласти хрест на тому місці, де була їхня криївка..." Маленька латишка Сільвія Бец , її арештували в 14 - носила в ліс, старшому братові їсти; забрали зі школи, вимагали пока зати в лісі криївку - мовчала, ії завели в одиночну камеру, де були голодні пацюки. Вона стояла, маленька дівчинка, притиснувшися спи ною до стіни і руками відбивалася від пацюків, бачила - як за нею стежили з дверного "очка", тому голосно сміялася. Не витримали ті, що катували, і через півгодини випустили. "Було дуже страшно, - признавалася Сільва, - але за моїми плечима, у криївках, стояли мої брати і сестри, там вони щоденно ризикували життям за Свободу моєї Латвії, я не мала права зрадити їх". Коли в 1954 її, як малолітню, випустили, вона не поспішила відразу додому, в Латвію, а поїхала на Буковину, до моїх батьків, щоби відвезти їм і моїй донечці від мене довгоочікуваного листа і нехитрі лагерні подаруночки, виготовлені ласка вими руками моїх подруг. Сільва прекрасно малювала, особливо їй вдавалися карикатури на наших наглядачів, які вона підписувала сарка стичними епіграмами. Де ти тепер живеш, ма- ленька Сільво Бец? Чи стала художницею, а, може, письменницею у вимріяній своїй, незалеж ній Латвії? Я так і не відшукала тебе. Вибач... У лагері швидко знайомляться і вже через кілька днів моя нова подруга Ольга, під великим секретом сказала, що тут, разом із нами "сидить" Олена Степанівна, так, так - та легендарна Олена Степанівна, портрет якої в однострої хорунжого УСС висів у кабінеті мого батька, поруч із портретом Тараса Шевченка - я росла у промінні її слави, і мені дуже хотілося хоч трохи бути схожою на цю горду, безстрашну, вродливу жінку із загадковою усмішкою Джоконди. При першій нагоді я помчала до бібліотеки, де, як мені сказали, вона працювала. Мене, охоплену станом екзальтованої адорації, зустріла висока, ставна, зовсім сива жінка з камінним лицем і суворим поглядом світлих очей. "Ви?.." - прошепотіла я, навіть не звернувши уваги, що тут, у читальному залі, сиділо кілька незнайомих мені жінок, які, ніби читаючи, пильно прислухалися до нашої розмови. "Вам якусь книжку?” - перебила холодно, не давши можливосте вилити свої емоції. Це було так сказано, що я зрозуміла - мені треба взяти книжку і йти геть. З того часу я часто бувала в бібліотеці, реґулярно брала книжки, які вона заздалегідь мені підбирала. Там я прочитала всю класику російської літератури та європейської в Одарка Майданська-Ілюк. Сибір, місто Красноярск, 1955 р. На другому плані залізобетонний завод на якому працювали в ’язні, ліворуч будинок у якому проживали.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
