Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
жина композитора, ректора Львівської консер ваторії, професора Василя Барвінського; і він, і його брат, відомий лікар, також були десь тут, в неосяжному ГУЛазі. Ця літня, теднітна жінка, була нам усім прикладом незламності і мужності. Вона відмовилася вбрати ватні штани, їй таки видали ще один сірий коц, з якого сама пошила собі довгу спідницю. Кожного ранку вона вставала за півгодини до "підйому", який був о шостій годині ранку, і робила зачіску та приводила в порядок свій лагерний "костюм"; на "лінійці", де була перекличка за "паролями" наших номерних знаків, вона ставала завжди в першому ряду з гордо піднесеною головою. Дике лагерне начальство, разом із своїми поплічниками-наглядачами, не сміли ніколи образити її і навіть дозволили грати на старому фертепі'яні, що не знати звідкіля взялося в лагерному клубі-столовій. На цих же нарах, внизу, біля пані Барвінської, мала своє місця стара селянка з Косівщини. Три її сини загинули в Карпатських лісах, виборюючи волю України. Стара мати ніколи не відмовляля "лісовим хлопцям" у шматкові хліба і горняткові теплого молока - за це отримала 25 років, - "не доживу, - журилася, - мені вже сімдесят, а так хочеться покласти хрест на тому місці, де була їхня криївка..." Маленька латишка Сільвія Бец , її арештували в 14 - носила в ліс, старшому братові їсти; забрали зі школи, вимагали пока зати в лісі криївку - мовчала, ії завели в одиночну камеру, де були голодні пацюки. Вона стояла, маленька дівчинка, притиснувшися спи ною до стіни і руками відбивалася від пацюків, бачила - як за нею стежили з дверного "очка", тому голосно сміялася. Не витримали ті, що катували, і через півгодини випустили. "Було дуже страшно, - признавалася Сільва, - але за моїми плечима, у криївках, стояли мої брати і сестри, там вони щоденно ризикували життям за Свободу моєї Латвії, я не мала права зрадити їх". Коли в 1954 її, як малолітню, випустили, вона не поспішила відразу додому, в Латвію, а поїхала на Буковину, до моїх батьків, щоби відвезти їм і моїй донечці від мене довгоочікуваного листа і нехитрі лагерні подаруночки, виготовлені ласка вими руками моїх подруг. Сільва прекрасно малювала, особливо їй вдавалися карикатури на наших наглядачів, які вона підписувала сарка стичними епіграмами. Де ти тепер живеш, ма- ленька Сільво Бец? Чи стала художницею, а, може, письменницею у вимріяній своїй, незалеж ній Латвії? Я так і не відшукала тебе. Вибач... У лагері швидко знайомляться і вже через кілька днів моя нова подруга Ольга, під великим секретом сказала, що тут, разом із нами "сидить" Олена Степанівна, так, так - та легендарна Олена Степанівна, портрет якої в однострої хорунжого УСС висів у кабінеті мого батька, поруч із портретом Тараса Шевченка - я росла у промінні її слави, і мені дуже хотілося хоч трохи бути схожою на цю горду, безстрашну, вродливу жінку із загадковою усмішкою Джоконди. При першій нагоді я помчала до бібліотеки, де, як мені сказали, вона працювала. Мене, охоплену станом екзальтованої адорації, зустріла висока, ставна, зовсім сива жінка з камінним лицем і суворим поглядом світлих очей. "Ви?.." - прошепотіла я, навіть не звернувши уваги, що тут, у читальному залі, сиділо кілька незнайомих мені жінок, які, ніби читаючи, пильно прислухалися до нашої розмови. "Вам якусь книжку?” - перебила холодно, не давши можливосте вилити свої емоції. Це було так сказано, що я зрозуміла - мені треба взяти книжку і йти геть. З того часу я часто бувала в бібліотеці, реґулярно брала книжки, які вона заздалегідь мені підбирала. Там я прочитала всю класику російської літератури та європейської в Одарка Майданська-Ілюк. Сибір, місто Красноярск, 1955 р. На другому плані залізобетонний завод на якому працювали в ’язні, ліворуч будинок у якому проживали.
Page load link
Go to Top