Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
вважалося, що з поліпшенням добробуту дітей повинно народжуватися більше. Однак життя дуже швидко спростувало оптимістичні прогно зи - вийшло якраз навпаки. Адже тодішнє відносне підвищення рівня життя викликало й нові інтереси - професійні, культурні тощо, - вони значною мірою й створили несподівану конкуренцію батьківським, насамперед материн ським почуттям. Саме у 60-ті роки минулого століття в нас фактично зникло поняття “до могосподарка” (яке певною мірою відновлю ється аж нині, коли у матеріяльно забезпечених родинах бізнесменів дружини дістали мож ливість не працювати, але це окремішня тема, бо з домогосподарками в усталеному розумінні цього слова вони мають мало спільного - це просто не працюють жінки, які насамперед задо вольняють власні потреби). А далі й поготів життя з його кризами, безробіттям, переакцентацією ролевих функцій з родинних на професійні, висока конкурентність у професійній сфері внесло ще суттєвіші корективи: відходять у минуле ранні шлюби, а значить і можливість народити двоє й більше дітей, все частіше молоді люди живуть у громадянському шлюбі, що, звичайно ж, відсуває на невизначений час народження першої дитини. Таким чином західний стандарт має тенденцію до усталення й в українському суспільстві. Все частіше така родинна подія, як поява первістка, відкладається через острах жінкою втратити роботу, загальмувати своє кар’єрне зростання, через відсутність житла, і оскільки це тепер - справа не держави, а приватна справа самої родини - через потребу спершу заробити на квартиру, а вже потім дозволяти собі таку розкіш, як народження дитини. Так, народження дитини справді перейшло нині в розряд розкоші - і таку тенденцію не можна ігнорувати - з нею треба рахуватися. І все ж, скількох дітей повинна мати сучасна сім ’я для нормального відтворення населення? Троє, стверджують соціологи. А якщо одне? А якщо ... п ’ятеро? “Де ви бачили таке? - здивовано пере питають читачі. - Хіба що в газетах іноді читали. А серед ваших знайомих є такі багатодітні?” Поділюся результатами одного міні-соціо- логічного опитування, яке я провела серед зна йомих мені жінок. Запитання звучало приблизно так: яке ваше ставлення до матерів, які народили й виховують троє й більше дітей? Ось відповіді: Юрист (одна дитина): Хіба це взагалі можливо? Викладач університету (одна дитина): Такі жінки заслуговують щонайменше поваги. Філолог (одна дитина): Може, це бап тисти? Вчителька (двоє дітей): Життя переконує, що двоє - це максимум. Філолог (двоє дітей): Це можуть собі дозволити лише витривалі фізично, з міцною нервовою системою жінки, які вміють орга нізувати свій сімейний колектив. Вихователька дитсадка (четверо дітей): Часто доводиться чути, що інтелігентна родина не може собі дозволити мати багато дітей, що багатодітні, як правило, неблагополучні сім’ї. Але це далеко не так - просто про нас мало знають. А як ставляться? По-різному. На спокійне, доброзичливе, звичайно, не звертаєш уваги: так і повинно бути. Захоплення (дуже рідко, але буває) викликає радість, гордість за свою родину. Та є й третє ставлення (і не скажу, що непопулярне) - це здивування, кепкування, навіть образи, що віддзеркалюють поширену громадську думку: „Сама народила - сама й виховуй“, „Раніше думати треба було...“ - це стосовно державної підтримки... Тепер розкрию маленький секрет: це я зацитувала фрагмент зі своєї розлогої статті про проблеми київських багатодітних родин приблизно десятирічної давносте. Нині за подібне запитання - навіть у розрізі теоретичному - мене просто підняли б на сміх: які троє-п’ятеро? Тут хоч би одненьке виростити... І зрозуміло чому: вивести “в люди” навіть одного сина чи дочку - це не тільки великий труд, а й великі грош і... У родині тієї моєї знайомої виховательки меншій з-поміж чотирьох дітей доньці нині минуло вже п’ятнадцять... Вихована в атмосфері великої дружної родини, де панували вза єморозуміння й взаємоповага, вона замислю ється вже й про власну сім’ю ... в якій знахо диться місце... лише одній дитині. Її, цю дівчинку, що носить символічне ім’я Віра (до речі, на честь своєї бабуні, яка вже після народження дочкою, Віриною матір’ю, другої дитини впала у паніку, а поява третьої й четвертої дитини ввела її у стан справжнього
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
